А срібні кулі? Напалм? Електрострум? Молитви? Заклинання? Замовні мечі? Загалом - весь арсенал фантастичних пристроїв. Має ж бути захист від цих потвор.

Гарний опис псів, але їхня мотивація, поведінка і мери безпеки, що намагаються (фактично, навпаки, не намагаються) вжити здорові люди, викликає багато питань. Тобто маємо спробу намалювати власний світ, але він при цьому виходить досить суперечливим.
Ще багато розбіжностей у часах дієслова. Наприклад:


Ото я й кажу - хіба не можна було постріляти тих псів. Принаймні снодійним, якщо вони насправді люди.

Тобто всі ці пси йому примарились? У нього психічна хвороба?
А фантастика в тому, що таких божевільних там вбивають? Він теж маніяк-вбивця чи ні?
Лише на тесті чи насправді?
Якщо мета оповідання в тому, щоби зсередини показати психіку маніяка, то засобі для цього вибрано не зовсім правильно. Забагато уваги приділяється тим псам. Бо вони не існують, вони - уява. А через те, що ми дізнаємося про це практично наприкінці оповідання, воно сприймається як звичайний перевертень.
Маємо своєрідну "вилку" між тим, що автор хотів сказати (принаймні, як мені це здалося) і тим, що фактично вийшло.
Але грибочки в автора непогані!
Удачі на конкурсі!

Приєднаюся до попереднього дописувача на рахунок неоднозначності твору. По великому рахунку кожен із нас живе у полоні своїх переконань. Часто не усвідомлюючи, що вони є тією чи іншою мірою ілюзорними, відносними, а іноді взагалі хибними. Просто в одних людей більше розвинуте критичне мислення, а в інших - менше. З перших добре виходять прагматик, а з інших - фанатики різних мастей, головне для яких відчуття власної правоти, навіть ціною життя.
Що ж до вашого твору, шановний авторе, то потрібно було б щось позитивне вигадати у фіналі. А то безвихідь і евтаназія - не тішать читача!