Обсуждение рассказа ap012 Всё, что нужно

Дуже цікаво! З цього оповідання могла б вийти гарна повість.

Перепрошую, не зайшло. Усе у творі надто заплутане і обірване. Родина Андрія з батьками і братами, і родина Дари з Алексом виглядають ніяк не пов'язаними між собою. Дара і Алекс викликають щиру огиду своєю цілковитою аморальністю, бездушністю й істеричністю - і не придбаною через якісь життєві обставини, а, схоже, вродженою. Тема використання ментальних сил задля подорожей у космосі виглядає надто схематичною і необгрунтованою. Виникає вращення, що автор щось таке наплутав понайстрашніше і понайкривавіше, щоб привабити читачів, але насправді це все лише відштовхує. Принаймні, на мою думку - хоча я аж ніяк не пацифіст і не шанувальник рожевих поні.
З повагою. Успіху на конкурсі!

Дякую! Радий, що сподобалось! Успіхів на конкурсі!

Заплутане... обірване... Мабуть, читачу видніше. Хоча, я прекрасно розумію, що зазвичай на конкурсах роботи читаються дуже-дуже бігло, і зовсім немає сил розбирати, що там всякі писаки понаписували.
Пробачте за потрачений час.
Дякую, і Вам успіхів!

Та ні, читаю я якраз дуже ретельно, по кілька разів, і намагаюся зрозуміти задум автора. Чи автор має на увазі, що ніякі поліпшення життя для людини (окрім яогось унікального ментального прориву) взагалі неможливі, бо на ключових посадах, які відповідають за покращення, перебувають виключно психічно хворі люди? Чи саме такий був задум, або це мої домисли? Цікаво було б дізнатися, бо автори зазвичай ображаються, коли ти щось у їхньому творі не розумієш, і кажуть "а ви б спитали". Тож вважаю за краще спитати - адже лише автор може пояснити, що саме він мав на увазі. Зарані дякую )

Ех... не люблю пояснювати... це значить, я щось не "те" накалякав.
Взагалі, цей текст дійсно лише замальовка, плани були дуже і дуже глобальні. Та, як завжди, дефіцит часу (чи сил?) не дав зварганити щось більш повноцінне.
Взагалі, сама назва демонструє головну ідею - готовність зробити те, що треба. І зовсім не важливо, наскільки це адекватно чи ні. Головне - це впевненість або, мабуть, віра. І так, Дара стала на цей шлях завдяки своїй злості. Та хіба це важливо? Бо ж тепер вона на варті "фільтра", що не дає дійсно "потрібним" людям тікати у якісь там другі світи... І, дійсно, чи маємо ми правно на щось більше, коли явно до цього не готові?
Ну... якось так. Сподіваюсь, відповідь моя не надто добавляє плутанини...

Если бы сказал, что отменно, явно покривил бы душой. Много всего намешано в простеньком рассказе. Это отвлекает от главного. И я его, главного, пусть простит автор, не заметил. Цыплят жалко, детеныша кита тоже… И все… Удачи на конкурсе.

Гарні мова, стилістика, сюжет головної лінії і перші
Але.
Після перших двох розділів чекаєш, що вони якось переплетуться в ході сюжету, а виявилося лише наприкінці. Мені лінія Дари і Алекса виглядає вигаданою для протиставлення головній. Дотулена до твору механічно і служить деяким моралізаторством - ці добрі, а ось ті погані.
З огляду на попередній коментар, двічі перечитала, щоб справдити, чи не проскочило щось суттєве повз увагу. Суттєве у сенсі симбіозу 2-х ліній. Не знайшла більше ніяких перетинів.
Тому або читач тут ходить недалекий, або автор не доніс сенсу для широких читацьких кіл, або ж суть твору - на любителя ).
Я не проти такого задуму, всякі твори пишуть і книжки видають, просто "не моє".

Насправді це оповідання заслуговую плюс, бо це однозначно міцна фантастика, а вона на конкурсі рідкість. Також дуже гарно вдаються жорстокі сцени. Ну, й в глобальному плані оповіданню явно вдається налякати: від думки, що хтось ось так запросто може вирішувати кому жити, кому вмирати і лишатися безкарним волосся на голові ворушиться. Але загальна незв'язність, возвеличення мрійників, що врятують світ і т.д., як на мене, тягнуть історію на дно.

Дякую за відповідь, Авторе (перепрошую, оце лише зараз вдалося відповісти). Ви для мене справді дещо прояснили. Маю сказати, що Ви взялися за доволі складну етичну тему, і за це вам шана. Звісно, буває таке, що "треба" - хоча це боляче, прикро й шкода. Але, бачте, тут є така доволі тонка, але насправді дуже важлива межа. Якщо, наприклад, Ви присипляєте тварину (або навіть людину) тому, що вона безнадійно хвора, не має жодного шансу на порятунок і мучиться - це милосердя (як би воно не виглядало збоку). Але коли ви присипляєте тварину тому, що нема з ким її лишити під час відпустки, або вона вам просто набридла, або ви не можете знайти з нею спільну мову - це зовсім інша справа. Це вже зветься примха і скотство. І отут проходить межа між "треба" і "скотством" - коли хтось приймає рішення про "треба", не використавши усіх можливостей якось виправити ситуацію щодо іншої живої істоти.
Тобто якщо розглядати ситуацію у творі, то випадок Дари з курчатами - це не"треба", а скотство. Бо вона навіть на намагалася спорудити якусь грілку, притягнути назад курку, абощо. Може, ця грілка б і не допомогла - але ж Дара навіть не намагалася! І так само нестямно вона взяла на себе право розпоряджатися чужими життями й надалі. Якщо ця Дара у Вас у повній версії твору - саме втілення безглуздого зла, то ще ладно. Але якщо вона є уособленням "треба" - то, перепрошую, це велика етична помилка. Ситуація щодо віри і релігії дещо інакша, бо там людина може щиро вірити в оце "треба" з деякого потойбічного боку, там ми маємо ситуацію з штучним викривленням сприйняття (хоча це теж не виправдання). Але у Вашому творі у завершенні Дара не знаходиться під впливом релігії, а лише під впливом власної примхи і образи, і цілком усвідомлює, що саме робить. Тобто, позбавляє життя інших людей суто заради власного задоволення- точніше, у вигляді гіперкомпенсації за власне невдоволення. А це вже рівень скотства, за який таких істот треба просто знищувати без суда і слідства, просто по факту. Без жодних виправдань і навіть довічних ув'язнень. Бо вони будуть небезпечними для оточуючих ЗАВЖДИ, адже навіть не тямлять, чому саме піддаватися власній забаганці і знищувати під впливом цієї забаганки чуже житя - це погано. І найважливіше "треба" у світі насправді - це саме знищення таких істот, як оця Дара - як не дивно це може звучати. Розумієте, про що я?
Можливо, на Вас якимось чином вплинули постмодернітські ідеї щодо "немає нічого вірного і невірного", і "все дозволено". Але хибність цих ідей вже доведена практикою. Насправді таки існує вірне і не вірне, і не все дозволено, і "треба" необхідно таки відрізняти від скотства. І саме задача письменника - пояснювати це людям.
Не знаю, чи Ви зрозуміли, про що я, чи ні. Але дуже сподіваюся.
Дякую за цікаву тему. Ще раз - удачі на конкурсі!

Дякую, Сокиро, всі проблемні моменти Ви чітко бачите. Думаю, доведеться все ж варганити більш розширену версію...
Дара і Алекс - насправді задумані, як реальні "потвори", геіальні, красиві, але все ж потвори. Хоча, сестра і вважає себе дещо іншою.
Я сподівався, що навіть за таких розкладів буде видно, як зароджується і щось гарне, добре... От, наприклад, я ж даю зрозуміти, що ГГ і його подруга - це люди, за якими реально "круте" майбутнє? І в такому разі навіть абсолютно аморальне та суперечливе "те, що треба" дійсно здатне "вистрілити". Що Ви на це скажете?

Ех... це коротка версія, розширену я давно закинув і думав уже до неї не повертатися.
Жаль, що не зміг я донести те, що намагався.
Дякую! Удачі на конкурсі!

Я вже писав про коротку версію... Це мене не виправдовує, я знаю. То ж просто дякую Вам за те, що прочитали мою роботу та дійсно аналізувалі її.

Спочатку про те, що "зайшло":

гарний твіст в кінці, майже не передбачуваний,
сцена про китів

Але є кілька але:

читалося важкенько, в кожен "клаптик" тексту треба було в'їжджати, якийсь час кожен раз витрачала на те, щоби зрозуміти, де я знаходжуся зараз відносно загального "полотна" оповідки;
Історії Дари та Алексу бракує середньої частини;
забагато "води" в середині тексту про світ, але замало про станцію