Цитата:
Наш «Сокіл» – зоряний розвідник із комбінованою тягою: крім гіперметричного перфоратора, він споряджений фотонними рушіями
Зореліт із тягою на перфораторі? Авторе, рідненький, не показуйте це будівельникам. І мені теж. Бо ми люди прості, на фотонних рушіях не знаємось.
То що ж, у такому гарному настрої, сподіваюся, тепер подолаю НФ.
Цитата:
Метою польоту є непоказна зірка Бояджян, вона ж Таббі, що в сузір’ї Лебедя, відома своїми неперіодичними спадами яскравості. Причину цього феномену належить з’ясувати на місці. Найпевніше, то хмари космічного пилу або астероїдно-кометні скупчення.
А може, й не подолаю...
Цитата:
Проте напередодні старту психологи радили налаштуватись на рутинний переліт і не плекати особливих надій на диво. Ми й самі розуміємо, що шансів зустріти чужинців мало, тож не чекаємо від експедиції чогось надзвичайного. Головне-бо наше завдання – розвідати шлях для майбутніх дослідників
На початку оповідання мусить бути "порушення рівноваги" світу. Натомість автор уникає можливості привернуть увагу читача до сюжету й наполягає на буденності подій. Не впевнена, чи варто використовувати такий ризикований прийом...
Цитата:
Позаяк зонди, запущені в напрямку Таббі, чомусь не повертаються. Наявний, отже, невідомий фактор, що його автомати подолати не в змозі.
Овва! Виходить, рівновагу таки порушено. Відразу виникає інше питання, навіть два. По-перше, нащо тоді психологи налаштовували екіпаж на рутину? Це зрада! По-друге, туди, де гине автоматичний зонд, ніколи не відправлять людей.
Цитата:
– Послухай, мудрагелю, – дратується Ломідзе, – я вчений, а не пророк. Висловлювати припущення, будувати гіпотези – мій фах… Матері твоїй ковінька, – додає по хвилі, червоніючи
Ось мені просто цікаво - якою мовою вони спілкуються? Оповідач-українець, грузин і англієць? Імовірніше - англійською. Тобто доцільніше було б стилізувати англійську лайку, а не українську, ще й з використанням говірок.
Цитата:
– Добре, – киваю приречено. – Посидиш на зв’язку? Чи спершу сніданок?
Я за сніданок!
Цитата:
Вхопившись за раму дверцят, роззираюся. Темно, хоч в око стрель. Кілька сигнальних ліхтариків на найближчих надбудовах не розганяють пітьму, а тільки її поглиблюють. Моторошно до остуди. Не віриться, що я оце зараз мчу в космосі з субсвітловою швидкістю. Зірок довкола не видно, тільки над головою тьмаво тліє жменька багрових жарин – мов згасаюча ватра. Ефект Допплера в дії, хай йому всячина. Нема на що й глянути
Чесно скажу - я не знаю, навіщо такі подробиці, ще й пропонується зазирнути в гугл щод ефекту Допплера. Я б коротко написала - "темно, мов у підвалі". Бо так воно й є.
Цитата:
Булька лине за нею, мов на невидимій ниточці, відокремившись од стіни. Не встигаю перелякатись, як асиметричний дзеркальний кетяг уже невагомо котиться по рукаву, сягає плеча…
– Трясця! – вихоплюється в мене несамохіть.
Я б залюбки почитала горор у вашому виконанні, шановний таємничий авторе. А не отетовсьо про "герметичність накопичувального бункера тринадцятого уловлювача матерії",
сто кольок йому в печінку (блін, і де я таких слів набралася...)
Цитата:
Шкіра на лиці починає скніти
Цитата:
– Трясця! – в замішанні відступаю, поки не впираюся у двері рубки. Глипаю в ілюмінатор: Дрейк щось ворожить над пультом. Грюкаю. Він озирається, випростується. Показує мені композицію з п’яти пальців, тоді падає в крісло й упирає цівку променяра в підборіддя…
Така поведінка Дрейка здається надто гіперболізованою.
Цитата:
– Впізнав ландшафт. Це околиці космодрому Гокінга. До летовища рукою сягнути
Я десь у рецках писала про золоті яблука й груші на вербі. До чого це? Можна вигадувати будь-які дива та феномени, але при цьому вони мають бути обґрунтованими, послідовність подій логічною і, бажано, бути залежною від того, що роблять персонажі самотужки. Інакше це схоже на "бога із машини".
Цитата:
– Я теж. Але очевидне збагнути неважко. Там, біля Таббі, йде грандіозне будівництво, масштаби якого нам і не снилися… По його периметру розставлені знаки-буйки: «Небезпечна зона, прохід закритий». Кожен, хто на них натрапляє, тримається від того району подалі… І тут з’являємось ми – горді сини Землі без страху і докору. Плюємо на застороги і мчимо просто в осердя чужих риштувань, загрожуючи не лише вкоротити віку собі, але й понищити все довкола.
Звідки він це знає? Здогадався? Це авторське свавілля.
Цитата:
– Дрейк перечитався ксенофобської фантастики, це факт
Не згодна. Він не мав пройти іспити й тести на цю посаду. Це помилка психологів.
Цитата:
Та хай там як, я чомусь певен, що рано чи пізно ми неодмінно домовимось. Адже, попри кричущу відмінність, дещо спільне в нас таки є. Хіба ні?
Ні.
Для таббійців земляни щось на кшталт тарганів. Але їх вирішили не знищувати, а відправили до рідного середовища. Вважаю, що назавжди.
До речі, таббі - це таке смугасте забарвлення в кішок, із літерою "М" (схожою на тризуб) на лобі.
Отже, які висновки пані Птиці? Хотілося б побачити більш яскраву мету космічної подорожі, ніж рутинні дослідження. І конфлікт на початку оповідання. Якого зараз немає. Передумови, які не спрацювали, є. Наприклад, Дрейк. Автор заспокоював - типу, та то все зовнішнє, він гарна людина. Ніт. Краще б, аби він показав себе відразу. Інакше його божевільні вчинки у фіналі виглядають непереконливо.
Про сріблясту кульку теж хотілося б докладніше - щоб вона не поділася кудись, а допомогла правдоподібно пояснити наміри таббійців. Тоді Луці не прийшлося б розтлумачувати це в фіналі, як то робив Пуаро.
І головне. Хотілося б, аби в Хмеля була більш яскрава ціль, ніж службове завдання полагодити той тринадцятий... забула, що саме. )))
Стилістика образа автора, яку створює авторська мова, здається трохи ускладненою і не властивою для міжнародного екіпажу зорельота. Насмілюся привести цитату з російськомовного вірша.
Цитата:
В родстве со всем, что есть, уверясь
И знаясь с будущим в быту,
Нельзя не впасть к концу, как в ересь,
В неслыханную простоту.
Це Пастернак.
Однозначно сподобалась лайка. Дивно, чому в інших оповіданнях таємничого автора її обмаль. Це ж особливий хист - вміти лаятися настільки яскраво й доречно. Заздрю.
Бажаю вдалої гри!
Стоп. А ідея? Спостерігається певна розбіжність. Дивіться:
1
Цитата:
Та хай там як, я чомусь певен, що рано чи пізно ми неодмінно домовимось. Адже, попри кричущу відмінність, дещо спільне в нас таки є. Хіба ні?
Це те, що відверто, "в лоб", каже нам Лука. Проте сюжет налаштовує на іншу думку.
Удачі на конкурсі!
Вход
FAQ
Поиск
Пользователи
)
