Вітаю, авторе!
Неоднозначне і суперечливе для мене вийшло ваше оповідання.Однак досить сподобалося.
Дуже гарно продумане суспільство праїв - люблю такі добре продумані речі.
Фінал мов сніг на голову:
"Що ж йому робити?"
Удачі на конкурсі й надалі!

Солнечный Зайчик

Щодо зауважень: Сузір'я Ліри-3 не існує, бо ми далеко не весь космос вивчили. Ну, і якби відомо, що у сузір'ї Ліри життя немає. За моєю логікою на якомусь етапі у вчених закінчилися назви і вони почали штампувати цифри.
Система зв'язку не працює на передачу, але сигнали ловить. Хоча теж не стабільно, а коли це треба сюжету Знаю, що дещо притягнуто й мелодраматично, але в космоопері частина "опера" не дарма існує.
Стосовно схвалення вироку: більшість команди вже звикла до сусідства з праями (тут я хіба що налажав з часовими мірками), що витікає з їхньої реакції у сцені в їдальні і власне, що змовників лише троє. Й схвалення було не самої страти, а поведінки прая, який подарував вбивці однієї на все життя коханої швидку та безболісну смерть.
Бомба механіка типовий запасний план, якраз в стилі терориста. Знову ж таки, в тексті згадувалося, що його ненависть до праїв немає особистих причин, а заснована на психологічній та фізичній відразі, тому це очікуваний хід.
Щодо поведінки командирів: у Миколи вже згадане мною вище військове лицарство, у Урзі її "ійх живе не заради себе, а заради решти праїв". До того ж, це не просто небезпечне завдання, а вірна смерть, тож відправляти когось іншого на нього буде підлістю.
А роздуми по завершенню: Микола протягом всієї історії діяв згідно останньому отриманому наказу, а тут йому надійшов прямо протилежний. Який, до того ж, вступає в конфлікт з боргом перед загиблою Урзі. От що він обере, нехай кожен читач вирішує сам.
Дуже радий, що оповідання сподобалося і дякую за Вашу критику та підтримку.

Ліандра дякую за увагу до моєї творчості.
Щодо суперечливості це я вже помітив, тільки ще не вирішив, біда в нереалістичних характерах чи в тому, що я недостатньо прояснив мотиви. Фінал таким і задумувався, і, говорячи відверто, автор й сам не знає, що буде далі. Та й все одно знаків би не вистачило.
Ще раз дякую за підтримку. Дуже радий, що Вам сподобалося.

І я розумію, що багатьом все ще не зрозуміла позиція Миколи, тож спробую її ще раз пояснити. Мабуть, це все ж моя вина, що доводиться роз'яснювати мотивацію головного героя, та все ж...
Отож, яка найголовніша чеснота військових, завдяки якій ми довіряємо їм контроль над зброєю, здатною вбивати тисячі, а подекуди й мільйони? Не мужність, не вправність, а дисціпліна. Десь 70, а то й всі 90 % армійської підготовки присвячені муштруванню та привченню коритися наказам. Звісно, солдат, а тим більше офіцер, відповідальний не лише за себе, а й за життя своїх підлеглих, має вміти мислити та діяти самостійно. Але в рамках наказів. От саме так і чинить Микола. Тобто, дружба з Урзі це вже особисте й не обов'язкове, але напад на чужинців, з якими вкладено перемир'я, для нього рівний зраді, тож він і чинить відповідно.
Сподіваюся, це допоможе краще його зрозуміти. Всім успіхів в конкурсі!

Радий, що ви пройшли у фінал!
Тепер по суті ваших відповідей на мої... зауваження? пропозиції? думки?
Щодо того окаянного сузір'я Ліра-3, то вона насправді не може існувати по тій причині, що астрономи довно між собою домовились, що небесна сфера розділена між 88 сузірями, межі яких склалися історично. Ймовірно ви мали на увазі термін зоряна система. Тоді це інша справа, таких об'єктів в нашій Галактиці мільярди...
Стосовно схвалення нехай і милосердного позбавлення життя колег по екіпажу, то це вигладає, мяко кажучи, дуже дивно. Хіба що ті бунтівники дуже вже були лихими і до них негативно відносилась решта команди "Переможця". Але цю характеристику треба було надати читачам в тексті раніше. Так само, як і інформацію про те, що механік попросив капітана профілактично продіагностувати міну-сонечко, тоді її використання в подальшому не буде виглядати, як діставання кролика із шапки фокусника.
На рахунок відкритого фінал, я не знаю, як краще. В одних творах мені вони подобаються, в інших - виглядають так, наче автору було ліньки дописувати історію, або у нього на фінішній прямій просто скінчилась фантазія. Усім не догодиш. Якщо вам так захотілося, нехай і лишається. Ажде суть вашого оповідання не в останній фразі?

Солнечный зайчик дякую, що прочитали мою відповідь. Дійсно, дещо в оповіданні не завадило б подрихтувати і я сам здивований, що дістався фіналу. Дуже вдячний за увагу до мого твору!

Дякую за розкриття теми і за детально пророблений світ.

Є мовні недоліки і ком подекуди бракує. Але то таке, у мене питання виникли по суті.
Загалом історії вимушеного примирення ворогів мені дуже цікаві. Але тільки якщо у них можна повірити.
Не можу повірити у людину, яка зупиняє смертельний бій за наказом командування, а тоді мирно нюхає потилицю ворога. У героя тільки що вбили купу товарищів, а він так прямо й слухається начальства? У такій ситуації люди "вибачте, втрачають зв'язок", "нічого не можуть розібрати", а самі тим часом мочать ворога, принаймні, пробують. Навіть якщо не змогли відразу - спробують пізніше. Тим більше, коли на короблі ще довго лишаються плями крові загиблих!
В цілому поведінка обох команд, які прямо такі слухняні (в умовах, коли їх ніхто не бачить!), викликає недовіру. Я хочу ще раз уточнити, що люблю історії типу старого доброго "Ворог мій". Це дуже крутий сюжет. Але співпраця, яка описана тут, на мій-таки персональний погляд, можлива була би в умовах значно більшої безвиході. А тут обидві команди мають усі можливості для взаємознищення, і що? грають у іншосвітні шахи, вчаться казати "вареник" і навіть віддають під суд землян, які вбили прая? Не вірю капслуком.
Також приєнуюся до подиву щодо статевих органів на руках. Тобто сама по собі спроба детально описати праїв варта уваги, але ну от це - ну йой
Після динамічного початку сюжет (на мій особистий погляд) різко провисає. Чекаєш, що там було з героєм, що йому показала прайка - а натомість таймскіп за таймскіпом - і мирненьке таке спілкування. Ну, звісно, герої дрібно лаються, але це не драматургічний конфлікт ані разу. Бо земляни і праї глобально хочуть одного і того ж (вибратися з дупи), при цьому ніхто нічого не приховує, не має власних планів в обхід інтересів "партнера". Тому тут починаєш нудитися - хоча ніби щось відбувається, є чисельні футуристичні заманухи. Власне, в тексті дуже бракує драмконфліктів - є лише демонстрація властивостей рас і дрібні "базарні" сварки.
В фіналі чекалося щось типу старого Єфремівського оповідання, в якому закохана пара рятує корабель наш і з антисвіту. Ну, трошки не так вийшло, за що дяка.
Але повірити у миролюбність розумних істот в описаних умовах мені несила.
Відкритий фінал сподобався Моральна дилема, чи вбивати праїв, задля яких уже віддав на смерть двох власних товарищів - дуже цікава
_тут мав бути сарказм, так, але проблема дійсно цікавенна, без жартів. Мені навіть захотілося почитати історію про психологічний стан героя роки потому. Що його мучить? про що він думає? Які помилки готовий випровити?_
Якщо я можу зробити припущення чи дати пораду: доводилося і мені стикатися з такою проблемою, що писати екшн емоційно важко; хочеться, щоб усі збавили оберти, мирно попрацювали, показали себе - і автор перевів дух. Але, шановний авторе, це погано для сприйняття тексту. Щиро бажаю допиляти це все, бо історія загалом незла. Просто якщо докрутити її, то вона піде зовсім іншим шляхом.
Бажаю успіху!

Дракотик дякую за розгорнутий відгук. Щодо "втрачають зв'язок" та тому подібне, Ви, здається трохи не правильно зрозуміли ситуацію. Наказ пролунав не в розпал бою, він дійшов, коли герой лежав на лопатках і от-от мав зостатися без голови. Продовжувати боротьбу далі було банально не в його інтересах. Щодо нападу одразу після примирення, то в довідці про праїв і в його власних словах механіку згадувалося, що навіть якщо праїв лишилося всього кілька десятків, вони не напружуючись переб'ють людей. Також не варто забувати про військову дисціпліну та витримку, через яку Микола і тримається напрочуд спокійно. А далі так, вже пішла особиста симпатія. Щодо ставлення до ворога тут ще хочу наголосити на такому моменті: Микола та Урзі командири і тому стоять над своїми підлеглими. Ті їм не рівня і, враховуючи війну та масштаби космосу, цілком можливо, що вони взагалі з рівними собі не спілкувалися. Тут якщо не симпатія, то як мінімум бажання продовжити спілкування цілком природне.
Ще раз дякую за відгук та увагу до мого твору!

Я розумію, що герой не мав шансів безпосередньо в момент бою Але далі, далі! Розвідочку би, хитрий небезпечний план, збір інфи - а там, так, в процесі розвідки можна було би й зацікавитися ворожою очільницею, але не так, щоб прямо відкрито, з муками совісті і складним моральним вибором до самого фаналу. Тоді був би цікавий конфлікт інтересів!
Натомість же герої прямо як в санаторії. Немає прихованого плану, який може бути зруйнований через неочікувані емоції капітана!

Якщо поглянути на проблему з позиції "капітан - перший після Бога", то так, сова на глобусі перестає рватися (вибачте, це мій улюблений жарт, який я часто і до своїх творів застосовую)). Але тоді ви це не підкреслили, як слід. Що капітани - вища каста, яким на підлеглих не байдуже хіба що з тієї позиції, що це інструменти, і ці інструменти мають бути справні і слухняні. Така позиція в умовах глибокого космосу дійсно виправдана, і такий капітан був би дуже цікавим (бо контраверсійним!). Але тут у вас враження достаньо дружніх, дуже демократичних стосунків між усіма героями. Немає ані заявки певного "ритуалу" між вищим і нижчим складом, ані відповідного ставлення кепа до підлеглих. Тому у мене й лишилося враження, що кеп повівся не те щоб як боягуз і зрадник своїх, але дуже близько до цього.

Насправді можна і без "брахманів-капітанів" обійтися. Достаньо, щоб земляни таки справді планували повбивати праїв, як мною було запропоновано вище. Тоді герой у реальній скруті: він всім серцем хоче помститися, на нього дивляться вірні друзі, операція в ходу, зупинятися небезпечно - а він захоплений капітаншою ворогів і реально не знає, як бути! От це історія, яку прямо хочеться читати

Бажаю успіху, і ще раз повторюся, що тут дійсно класний потенціал, який дуже хочеться дорозкрити.

Дракотик, ще раз дякую за увагу до до твору. Дійсно його б не завадило б подрихтувати та краще продумати деякі моменти. Можливо, треба було довідку й по людям надати Радий, що ви бачите потенціал історії, на те й був розрахунок. Насправді мій підхід: оповідання треба писати як уривки, бо саме цим вони і є для персонажів - важливими частинами їхнього життя. Втім, бачу в цій роботі в мене вийшло забагато недомовок, тож в майбутньому намагатимусь цього уникнути.

І ще кілька слів, про "розвідку, хитрий небезпечний план". На початку згадувалося, що Микола до цього не зтикався з праями особисто, тож подібні витребеньки трохи не профіль персонажа. Ніхто ж від капітана військового корабля не вимагає навичок шпигунства, тож він знаходиться не в тій ситуації, де можна на повну проявити себе.