Кафедра Леданики

Всім привіт!
Якщо ми раніше не зустрічались, то маю зазначити, що критика в мене часом жорстка, але завжди чесна.
Чекаю на перших сміливців

Я, я перший!.. Скромно пропоную зазирнути у "Притвор", коли ваша ласка.

Я другий. Подивіться, будь ласка, "Вогневицю".

Гляньте, коли Ваша ласка, "Йоокепля".

Подивіться, будь ласка, "Вовчу ніч". Жорстка критика - якраз те, що треба).

Гуляти, так гуляти
Туман над ставком - теж приєднуюся
Дякую!

Отже, "Притвор".
Увага, далі є "спойлери"!

Початок подобається. Є сподівання, що автор твору не буде розпочинати аж надто здалеку і одразу заходиться до інтриги.
Отутечки не розумію. Є щось, схоже на мурування. Така собі стіна. Якщо хлопець без особливих зусиль, сам-один дістав "верхню каменюку", то вона б уже давно до чорта сама скотилась. Здається, хлопці мали б попрацювати, щоб ту каменюку "виважити", і щоб далі отвір розширити - також.
"Подмух леготу" тут сприймається надто лірично. Радше пасуватиме до чогось віршовано-романтичного, аніж до сюжетно-гострого. І чому раптом у вухах "клацнуло"? Це має бути вибух, щоб клацнуло. Заклало вуха можливо абощо...
Ото халепа на ті вуха...
Якось надто самовпевнено. Це ж яку освіту треба мати, щоб отак скоса глянути на символи й одразу безапеляційно ствердити, що "в жодній культурі світу". Та тих культур - достобіса і ще трошки... а там далі за текстом інший товариш ще й на будівлі великий знавець... теж "жодна культура не будувала".
І стало мені сумно... так все добре починалося: подїї, знахідки... а теперь сідаємо рядочком і слухаємо лекцію на тему "що то за споруда і в яку саме халепу потрапили хлопці"...
Добре, що я вмію позіхати, не розтуляючи рота.
За текстом хлопці перебивають оповідача - це ніби і добре, бо пожвавлює "лекцію", але так само і зле, бо ж "лекція" тягнеться ще довше.
Чесно скажу: "лекцію" читала не надто уважно. Бо як воно не надто цікаве, то що маю робити?
Нічогенька така за обсягом передісторія... а далі герої напрочуд легенько-швиденько видерлися із печери. Навіть злякатися як слід не встигли.
Як на мене, то "просторікував" тут не пасує.
То у вухах клацало, теперь у мозку...
Неочікувано.
Ну-у-у... особисто мені видається не дуже доладним, радше притягнутим за вуха.
Тут Брамник вже трохи на вчительку молодших класів схожий.
Цікавий орден, що до нього можуть вступити переші пересічні хлопці.

ОТЖЕ
Дослідницька робота проведена вельми поважна. І Лавкрафт, і гуцули, і походження Карпат і легенди... На жаль, створити з того всього цікаву динамічну оповідку не вийшло. Є таке поняття у вчителів "інтерактивна лекція". От щось ніби схоже.
На такий порівняно великий об"єм усіх дій - "залізли до печери - побачили одним оком жахливу потвору - вилізли з печери". Все інше - балачки.
Герої дуже, ну дуже схематичні. Просто хлопці. Із тексту купу всього можна дізнатись щодо Предтеч, а герої - просто собі слухачі лекції Брамника. А Брамник - просто собі лектор. Та потвора, що в печеру лізла - найбільш яскравий герой в цілому оповіданні.
Шкода, але маю відчуття, що "Притвор" ризикує поступитися на конкурсі більш динамічним творам.

Вітаю!
Запрошую прогулятися моїм "Чумацьким шляхом", якщо Ваша ласка на те.

ВОГНЕВИЦЯ
Увага, далі є спойлери!

Не розумію, як долину можуть затуляти рівнини. Або речення слід перебудувати, абощо.
Дуже несподівано і при тому буденно автор вводить у світ оповідання хазяїв у вигляді справжньої, не метафоричної нечисті. Відтак виникає зацікавлення - що ж то буде далі?
Може, "постать" а не "фігура"?
Не дуже зрозуміло. До чого тут горизонт, яким стволом униз? Приблизно собі уявляю, але дуже приблизно.
Може, "себе" а не "собі"? Або "вважався собі"?
Трохи здається, що автор "підказує" читачу. Ніби немає віри, що читач сам зрозуміє, хто б іще міг таке зробити.
Ніби вже будь-хто мав зрозуміти, що допомогла саме Вогневиця, і це настійне нагадування починає трохи дратувати.
А це вже "мораль". На випадок, якщо читатч сам не дійшов до такого висновку, автор квапиться підказати.

ОТЖЕ
Оповідь лине повільно... іноді навіть надто повільно, як на мій розсуд. Ніби і цікаво, що там далі за історія, але кортить трохи перестрибнути через неквапну зав"язку до більш активних подій. Ніби цей твір краще не читати, а слухати, начитаний розважним голосом, під мелодійну тихеньку музику фоном, ввечері восени, вив"язуючи теплий шарф...
І далі за текстом ніби є події, але вони сприймаються розбалансованими... спробую пояснити (хоча українською мені трохи важко). Якщо розбити текст на змістовні блоки, то ті блоки, в яких мало подій, вони до-о-овгі, неквапні. А блоки, в яких щось таки трапляється (як-то ув"язнення Марка, зустріч Ярини з Вогневицею) автор ніби стискає, подає таким собі "конспектом": прийшла-зустріла-перемовилась-забрала золото-пішла. В той час, коли епізод зустрічі двох "дівчат" мав би бути ніби кульмінаційним за композицією, він фактично за текстом таким не є, оскільки займає порівняно малий об"єм і автор не встигає створити достатньо напруги - і злам, "катарсис" також не відбувається. Таке враження врешті-решт, що початкові епізоди (зустріч біля ватри) були б доречними за обсягом для великої форми, для величенької повісті наприклад. Але тоді більш змістовні епізоди мали б бути втричі вагомішими за обсягом, ніж вони є зараз...
Сюжетна лінія "бунту" працівників подана вкрай стисло. Хоча, якщо її розгорнути (за рахунок скорочення "зустрічі біля варти", наприклад), то можна було б краще вималювати образ Марка (не лише в романтичних стосунках, але й у суспільних). До того ж (особисто мені) не надто зрозуміло, чим той Марко такий особливий, що в нього і Ярина закохана, і Вогневиця. За текстом Вогневиця це навіть пояснює, але якось воно... трохи штучно сприймається.
І ду-у-уже цей твір нагадує "Борислав сміється" у фентезі-вбранні. Як на мене, це аж ніяк не зле, просто вже так нагодували колись ще в школі тим "Бориславом"... напевне, були сподівання на щось трохи більш сучасне, нехай хоча б у формі, якщо не за змістом.
PS: До речі, що саме "підбурило" Марка спробувати вкрасти лантух, і до чого той епізод у тексті, я так і не зрозуміла, але напевно автор щось мав собі на увазі тим лантухом.

Доброго вечора! Прошу критики на "Хвіртку до озера". Дякую!

Дякую за критику "Притвору", шановна Леданико! Більшість зауваг по суті. Крім вух і клацання . Саме так організм передусім реагує на перепад тиску, наприклад, у горах.

ЙООКЕПЛЬ
Увага! Знову спойлери.

Власне, за першими реченнями вже можна робити певні припущення. Припускаю, що автор гратиме словами і плекатиме візерунки. Побачимо.
А прочитайте вголос. Буде "с - з - с -с - з -с - з - с". Воно і вголос не дуже читається, і якесь таке, перечепливе.
А чому саме псами? Мало хто там того пакета міг роздерти...
Долучення слів автора напряму до тексту - звісно, такий прийом має право на існування. Але треба враховувати важливе "але". Слова автора миттєво "вибивають" читача із реалій вигаданого світу і повертають... вже де він там є, той читач. Була, була напруга. Хлопець іде за дівчиною, з поганючими намірами, тут раптом - Йоокепль, що ж то буде? А нічого. Автор з"явився.
Вже маємо Вадіка, дівчину, Йоокпеля, якогось Тьому (про нього згадував Вадік), Марту, Аніту, Наталку, бабусю (про неї згадувала Марта). Цікаво, як автор дасть тому натовпу раду. Зазвичай не радять надто обтяжувати оповідання героями... але це дуже залежить від техніки автора.
Не зрозуміла. Може, "за восьмою"? Чи це щось таке, діалектне?
Ну якось так про дівчину... відстовбурчене...
Що таке "відбійна течія"? Трохи здається, що автор захопився цяцькуванням тексту - як з тим відстовбурченим вухом.
Зайва кома? Чи якийсь шматок речення зник?
Перечитала тричі. Чи то справді щось на склі було намальоване, чи то що воно і до чого? Перечепливе.
Та ж пам"ятаємо. Чекаємо. А воно все ніяк.
Щось із відмінками робиться.
Ну і до чого тут "вилицювата тітка"? Знову перечепливе речення, такий собі потяг із підрядних. І знову враження, що воно таке собі "для краси", не для змісту.
Що за "Дзвінок"?
Е-е-е... може, варто перевірити як "обурюватися" керує іменниками?
Тут не розумію, що саме і навіщо вона лічила. Мала вагітна, чи що? (Дочитала, так і не зрозуміла, до чого то було).
Ще один з чергової вервечки потягів, що їх так щедро розкидає автор по тексту, вартуючи неуважних читачів, бо ж матимуть нагоду почуватися ніби малі діти що втекли із садочку, загубилися у хитроплетених потягах автора ніби у скуйовджених кущах у старому парку. Овва! Я теж так вмію ))
Перепрошую, що-що він зробив?? Я навіть уявити собі таке не можу.

ОТЖЕ
Таке собі оповідання у сучасному літературному "прикиді". Мова з одного боку наближена до "вуличної", з іншого - місцями впадає в щось високо-літературне. І сприймається так само неоднорідно. Тут "тьолка", там - "зажура". Розумію, что вуличне - від деяких героїв, а літературне - від автора. Але якось воно не теє місцями.
На початку автор задає інтригу, але зрештою інтрига виявляється лише обіцянкою. У наступній частині (у лікарні) теж ніби щось має статися, і знову обіцянка. Ще далі хтось довго і перечепливо чекає під містком. А тим часом автор обіцяє, розцяцьковує текст порівняннями та потягами з підрядних.
Сам текст випадає читати лише "слово-за-слово", як у молодшій школі. І то можна чогось не зрозуміти і доведеться перечитувати. Як на мене, то не є добре. Потрібна дуже висока лояльність читача, щоб не кинути таке читання.
Власне, сюжет простий. Двоє сестер, одна з яких "відьма" і робить обереги, які захищають кого треба від кривдників. Але це ж треба було от аж так заплутати, затягнути, завирувати, за... не знаю, ще що.
Місцями трохе подібне на твори Люко Дашвар, але в неї якось так виходить, що не треба читати від слова до слова і повертатись до початку речення, щоб розуміти, про що йдеться. І напруга в її творах зростає від сторінки до сторінки. А в "Йоокпелі" за тими словесними "потягами" і напруга розпорошується, і цікавість. І вже приблизно на середині сюжет зрозумілий, і навіть не дуже цікаво, чим все завершиться.
І щодо "спадку". Особисто я знаю, що то є і як воно "приймається", ким і від кого. Але хто не знає, той навряд чи зрозуміє до ладу, про що йдеться.

От дуже перепрошую, але я ніби ще й лікар за фахом, і як на мене, то в горах вуха буде "закладати", а щоб клацало, то це вже треба вибух. Може і в горах клацати, і навіть під час ковтання, але то на хворі вуха. Тобто, або вуха були хворі, або якщо там такий аж сильний перепад тиску, що у вухах клацає, а не просто "закладає", то героям мало бути ще певний час недобре після "переходу". Може я тому і чіпляюсь, що для мене скарга на "клацання" у вухах - то вже доволі серйозний симптом )
Дякую за конструктивне ставлення до критики )

Згодна. Не до ладу вийшло.

Так воно й є.

Хіба ж це не синоніми?

Бачу, тре' було докладніше та ненав'язливо розтлумачити гірницьку термінологію. Бо "горизонт" - це кілька гірничих виробок, розташованих на одному рівні. Ствол - це вертикальна виробка. Звісно, українською буде стовбур, але шахтарі вживають обидва варіанти як професійні терміни.
А там ще ж далі квершлаг і штрек. Ой, лишенько...

Ага, вважався. СЯ загубилоСЯ.

Ну, читачі теж усякі бувають... Якщо зрозуміло, варто прибрати. Тим паче, повторення.

Мораль, так. Але ж у казці (та й у фентезі) вона має право на існування.
"І жили вони шістдесят років довго і щасливо. Три роки щасливо і п'ятдесят сім - довго".

Слушно, але це свідомо зроблено. Хотілося казку, що можна розповісти у багаття.
Давно пора зав'язувати з малою формою.

Оце дуже важливо. Бо я щось довго поралася з цією оповідкою. Як тут прокотять - ще буде один захід, де варто спробувати сили. Ось там ваші зауваження стануть у нагоді.

На жаль чи на щастя, але "Борислав сміється" та взагалі Івана Франка в нас у школі не було. Я вже це прочитала в дорослому віці. Сучасне я не дуже полюбляю, я більше історичний фантаст. Так само й до теми Запорозької Січі не маю алергії, бо в школі не перегодували. Спокійнісінько написала три оповідання на козацьку тему. Щодо Бориславу - вкрай була потрібна шахта для сюжету. А де ще знайти таку колоритну, як не з бориславським чи старунським озокеритом?

Щось із цим лантухом треба робити, бо бета-рідер теж про це питався, але я вперто залишила як є.

Щиро дякую за відгук, шановна Леданико!