В мене трошки не узгоджується концепція перевтілення душі та спокути за гріхи минулого втілення із гепі-ендом і одруженням із нащадком коханого минулого втілення.

Не понятно в чем карма... То ли наработала ранее, то ли не прошла испытания. Нет объяснений, за что. А, так - хорошо и легко читается...

Написано досить добре, лиш зауважу, що числа у художній літературі потрібно писати прописом, а не цифрами. І ще одне чи то зауваження, чи то запитання: як могла мати нащадків новоспечена відьма, коли вона померла, а дітей не мала?
Успіхів на конкурсі!

Оце ж я неуважний... Тепер все зрозуміло і логічно

Цікаве поєднання такого собі романтизму епохи Байрона (аж надто у сцені самогубств Соболєвського і Агнеси), кармічних перевтілень (які описані доволі вигадливо) і українських відьом. Добре написано. Бажаю успіху!

024. Не зачепило
Гуглимо Артур Німгін і Пасаж Гартенберґів і читаємо про збудований у 1904 році пасаж. Отже, події не сивої давнини. Отже, дитина Антонія Соболевського і Гертруди є максимум прадідусем/прабабусею Артема. Стара пані - бабуся Артема, є тоді дочкою дитини Антонія і Гертруди. І тут до неї портапляє носійка душі Агнеси - жінки, що зробила сиротоб її тата/маму та ще й до купи прокляла її сім'ю.... Ну таке. Але далі, коли йдеться про кармічне покарання: виходить так, що Агнеса напакостила (смерть молодої дружини Соболєва на її руках, самогубство самого Антонія, і власне самогубство, що, як відомом, найтяжчі гріхи). І тепер в якості покарання душа Агнеси має одружитися на хлопцеві, прабабусю і прадідуся якого вона благополучно вбила? Це ж що з нею мається статися в цьому шлюбі, щоб ій за вбивство така кара написана?