– Хоч так, – кивнув головою Василь, прямуючи за товаришем на невеличку кухоньку.

– Йди, йди, – кивнув головою Микола, задумливо переводячи погляд зі шматка піци на свого животика

– Ну що ж, потрібно завжди бути обачними й допомагати одне одному. Саме так люди і мають жити, – кивнув головою для жінки Василь

Сидять собі, штани протирають, – захитав Микола своєю кучерявою головою

– Дуже красиве їм я, як і очі, – блиснув своєю чарівною посмішкою Василь

– Ну, як? Розказуй, – підкотився він на своєму кріслі прямісінько до стола Василя

– Що ж, надіюсь, сьогоднішній день пролетить швидко, – промайнула думка в його голові, коли він ступив до свого офісу

Хоч я сам лісовик, але не дуже полюбляю постмодернізм. Вже давно наступна епоха і варто шукати нові напрямки в літературі.

Успіхів.

023. Не оцінила
От якось не зачепила історія урбанізованого Оха. Малі діти в лісах перестали губитися - перейшов на міських дівчат. І? Як на мене, було б тоді цікавіше описати його "полювання" на тих самих дівчат, аніж муслоити тему із Оксанкою на галявині.

Опис того, як Ох підбирається до дівчинки, справді моторошний. Хоча я й особисто не належу до шанувальників такого жанру - але віддаю належне майстерності автора.