Обсуждение рассказа ao030 А потім прийшли ельфи

Актуальна тема! Несподіваний ракурс.
Успіху на конкурсі!

Дякую!

Автор, вы тут? Привет! Как делишки?

Тут, тут, а де ж мені ще подітися

Ну я так, проверяю
Вот буду отзыв писать, а оно никому не надо? Так что нафиг отзывы, давайте просто общаться!
Скажу сразу и честно - тяжко пошёл рассказ. Вначале - коротенькое вступление с действием, а затем та самая тяжесть. Почему вы решили именно так подать рассказ? Ну, через воспоминания и разъяснения?

здалося, що так буде правильніше. На полі битви все чітко і ясно. А ось, коли бачиш, що для інших не все однозначно, то починаєш мимоволі замислюватись. Час для сопгадів та аналізу.

Правильно, да не совсем. В жизни - может. В литературе - не очень. У вас короткий рассказ, а читается тяжело. Пространные объяснения хорошо зайдут в крупной форме, когда герои известны, или сам писатель хорошо излагает. В короткой форме иначе - герои не успели запомниться, а уже идёт поток информации о далёкой читателю войне. Может, это аллюзия на реальность, но всё равно...
Вы пытались воздействовать на читателя эмоционально? Составляли структуру рассказа хотя бы мысленно?

Я завжди складаю структуру.
Мені здалося, що саме така структура буде доречнішою, саме в цьому випадку. Можливо, помиляюся, можливо, комусь, як і Вам, буде важко читати, подивимось. Можливо, треба було не тулитися в надкоротку форму, а розгорнути оповідання рази в 2-3...

Возможно, да - будь для истории больше места... Пока она показалась слишком стеснённой. От недостатка знаков - только описания того, что было. Не хватило эмоций. Не хватило настоящего.
Будто кульминация прошла в первых абзацах, а затем долгая развязка. Хотя, как я понял, по задумке кульминация в том моменте, когда герою удалось пошевелить рукой.
Что ж, удачи! Интересно даже, как другие воспримут рассказ.

Ага, подивимось. Поки що, Ви - майже єдиний, хто захотів поговорити про це

Вітаю!
Досить важко мені далось оповідання. Не в плані читання, а в плані сприйняття.
Алюзії до реальних подій злегка відволікали, бо починаєш задумуватись над якимись сторонніми речами.
І начебто локацій небагато - шпиталь та поле битви, але після прочитання залишився такий післясмак, ніби я прочитав сторінок 100 тексту.

Але загалом мій мозок погрузився в атмосферу, і це добре, бо є оповідання, де крутиш до низу, перевіряючи, чи довго ще до кінця.
Успіхів!

А мені зайшло добре й сподобалось!
Особливо гарно в автора вийшов опис отої степової країни... Нехай і дикунської, але ж своєї. Аж мені захотілося йти її захищати.
Що ж до емоцій... Так оповідь ведеться від імені мужнього воїна, тому все має й бути стримано.

У мужественных воинов нет эмоций? Разве что у психопатов.
В любом случае, речь шла не об эмоциональности героев, а эмоциональной составляющей художественного произведения.

Оо, судячи із відгуків Ктира та Сонячного Зайчика, бажаного ефекту все ж таки вдалося досягнути. Але й до чого веде Shadmer, теж розумію, і частково погоджуюся... Єдине, що немає впевненості, шо вивівши Оривен та війну зі спогадів у реальні події, не втрачу того, що задумувалося - показати все це саме через сприйняття героя. Але. Є ідея, що можна було б додати кілька епізодів у шпиталі, накшталт того орка з помідорками, щоби показати, як змінювався світ підчас перебування там героя...