Ясно!

Чудове кумедне оповідання . Читати дуже приємно, і ідеї цікаві. Але про них вже, власне, сказали попередні дописувачі. В мене лише одне малесеньке, дрібненьке, суто технічне зауваження. У творі згадується, що кіт триколорний - чорно-біло-рудий. Але мені пригадується, що отакий триколор ("черепаховий" окрас) у котів генетично зчеплений зі статтю, тобто його можуть мати лише кішки, а не коти. Якщо серед авторів є фахові "кошатники", було б цікаво почути їхню думку щодо цього. Але це, власне, суто технічна дрібничка, яка на згальну якість твору аж ніяк не впливає. А загальне враження - дуже сподобалося. Авторові успіхів!

Дякую, Сокиро, за відгуки й побажання! Так і знав, так і знав, дофантазував одне слово, навіть на конкурсі фантастики, і схибив. Справді, в мене був біло-рудий кіт, а трьохкольорова - кішка. А тепер в мене виявляється Пуфа. Майже, як Бафа Успіхів навзаєм!

алхімік, перетворюю


них — це


кілометрів — це


уткнувшись


тепер, якщо


так і взагалі


із ним


знав, куди


відсіку — наче кіт, як кіт, — але


Пропущено пробіл.


боку, телепортацію


Уявляю, який


Адже, підмічаючи


досліджувати, як


із ним


ну й, звісно, з

* * * * *

Було цікаво. Хоча, всупереч твердженню головного героя, ідея не нова — загалом, саме так і має виглядати справжня телепортація.



От тільки я не зрозумів: той, останній «Місячний алхімік», був копією? А чого він просто не телепортувався? Судячи з опису, телепорту загалом байдуже, копіювати об'єкт чи переміщувати; тобто — залишати чи ні оригінал на місці відправлення.

Якщо він копія — оригіналу шкода. Й кота.

Можна було б додати, що вони обидва вижили, так ще цікавіше.

гиииии Пуфік )))))))))))))))))))))
то я знала, що коти - рушій прогресу, а ось і доказ ))))))))))))))))

Пуфик очарователен. Хотя, если честно, я в них запуталась. В героях тоже. Я часто в трёх кошках путаюсь. Особенно спросонья, когда только-только джезву хочу поставить, а они бегают и жрать просют.
А рассказ понравился.

Величезне дякую, Сильно_Грамотный! Мав на увазі, що в світі запропонованого майбутнього, звісно, ідея не нова, але був розроблений по-справжньому лише спосіб телепортації, як перетворення матерії на вузькоспрямований пучок випромінювання, але оскільки навіть космос повністю не порожній (є розсіяний газ, пил), цей пучок, як і лазер, буде відбиватися об цей газ і пил, і буде розсіюватися, тому вся матерія у виді пучка випромінювання не дійде до Місяця, що може буде критично для живих тварин, коли, наприклад, серце не дістанеться до прийомного телепорту. Тому я повністю згоден, що варто додати, що оригінал разом з котом врятувалися на місяцеході, бо інакше виходить веселий твір про трагедію.

Дякую, Мавко! Саме так, лізеш в Інтернет почитати про котиків, потім переходиш читати про лазерні указки, а потім не зчуваєшься, як вже опинився на Азимуті з оповіданням про телепортацію D

Дякую, Ларусе! Дійсно, треба спростити, щоб коти не збивали з ніг D

В целом хорошо.))
Но всё-таки странновато выглядит однозначное предпочтение, отданное одному из скопированных ГГ. Маричка ведь даже различить их вряд ли может. Я вообще сомневаюсь, что в такой ситуации у них моногамия устоит. Понятно было бы, если б чувства ГГ изначально были двойственны: хочется и Луну, и Маричку, но сочетать это невозможно. Тогда один в итоге получает одно, другой - другое.

Ну и по мелочи:
Как уже сказали, трёхцветных котов не бывает.
Свинец - далеко не самый плотный нерадиоактивный элемент. Номер один - осьмий. Из недорогих ртуть тоже плотнее свинца. Если имеется в виду атомная масса, то, висмут тяжелее свинца. Формально висмут-209 хоть и является радиоактивным, его период полураспада на порядки превышает возраст Вселенной (больше чем 10^19 лет), и потому это вряд ли имеет смысл учитывать. В общем, почётче бы пояснить, что имеется в виду.

Дякую, Чукча-Социолог! На рахунок моногамії ви підказали непогану ідею якраз на конкурс Сексуальної еволюції від Зоряної Фортеці D
Про вісмут-209 не знав, тоді цілком логічно, що саме його будуть використовувати в першу для експериментів. А коли вже потрібен буде дешевший матеріал, то, мабуть, свинець.

До речі, спонсор оповідання.. Тобто, муза - Ліандра, за що величезне дякую ) Саме картинка-завдання на перший мініазимут ще рік тому надихнула на початок оповідання, але тоді несподівано для себе не вклався по знакам, тому вирішив дописати колись вже на великий Азимут. І ось це колись настало)



Ще вдало надихнула картинка на другий мініазимут, але то, як кажуть, була вже зовсім інша історія )