Дякую за відгук!
Та ще не факт, що дівчину втрачено назавжди.
Ефекти зілля бувають непередбачувані.
Якщо цікаво, то буду писати далі.
Успіху на конкурсі.

Вітаю, авторе!

Я взагалі не зрозумів, нащо перша сцена була. Нє, ну зрозіміло, що трейлер, але ж все одно вона тут як п'яте колесо возу Без неї б у вас вийшла приємна легенька пригодницька оповідка. Так, нехай без особливого конфлікту, без глибокої ідеї, моралі, катарсису. Але з чудовим героєм. Він у вас дійсно класний вийшов.

Імена героїв різонули. Налаштовують на етнофентезі, якого немає.

Успіхів!

Дякую за коментар, Фантоме.
Спойлер для зацікавлення. Без нього половина читачів могла б до кінця й не дочитати.
Щодо імен - не знаю, ну не Джоном Смітом назвати ж, наші Павло-Петро теж якось не дуже.
Янека я вже перейменував на Януша, а то у людей асоціації почали виникати з Януковощем.
Успіху навзаєм!

Януш - набагато краще

Надо-надо было убрать начало, которое не начало совсем. Во всяком случае, для рассказа. Ничего оно не добавляет к основному повествованию, только обманывает ожидания. Интересные дела: некоторые объём догоняют, дописывают, а здесь — всего-то «голову» надо было отрезать, чтобы сказать: ничо не знаю, такой вот у меня рассказ!

Ну да ладно. В другой раз я бы посмотрела на это дело и ушла восвояси, не оставляя отзыва. Но написано так складно, так приятно за героем следить, что хочется чего-нибудь ляпнуть.

Не знаю, почему мне понравилось. Вроде бы, особого конфликта нет. Есть выбор героя, но особого преодоления — обстоятелств, самого себя или каких-то врагов я не увидела. Немудрено: это только начало пути, и начало живенькое такое. Я бы сказала, отличное начало.

Город напомнил Анк-Морпорк, кстати. Может, потому и понравилось: как-то по-Праттчетовски легко написано, читать интересно, юмор хороший. Почему-то очень насмешило:

Героя дразнят Тугодумом, но он отнюдь не тупенький. Ну, это понятно. Не особо интересно про тупеньких читать. Дело в том, что я не увидела в тексте подтверждения этого прозвища. С разбойниками он быстро управился, также достаточно быстро сделал выбор, кем становиться. А то, что не учился, не показатель.

История мира тоже интересная.

И да, хочется прочитать продолжение. Пешите исчо, как говорится. Этот не-рассказ я читала с бОльшим удовольствием, чем некоторые законченные истории.

И всё же... где там мои розги? Ах да, я забыла, я же против физического насилия.
Удачи с продолжением. Надеюсь, напишете книгу, как и обещали.

Безмежно дякую за коментар, Ларус!
Террі Пратчетт - геній. Звичайно він вплинув і на мою творчість. Десь на рівні підсвідомості це відбивається, коли пишу.
Книжка обов'язково буде - поки що в роботі лише другий розділ, та байдуже - до пенсії далеко!
А якщо раптом трапиться диво, що колеги оцінять і потраплю до друку, то голову обережно відріжу, щоб не примушувати читачів сваритися.
Успіху на конкурсі й натхнення в творчості!

волосся, тільки


Задумайтесь — наскільки цікавіше читати про це, ніж про отаке: «Від селянського воза, що не знав слова «ресора», немилосердно болів зад».

Базовий принцип літератури, та й мистецтва загалом «Показувати, а не розказувати» у фентезі стає аксіомою. Особливо небезпечною є ситуація, коли автор детально описує малоцікаві речі, а от епічні діяння згадує побіжно.


Який ваш герой добрий, який чуйний.


Краще поставити тире замість коми.


Можливо, він


Може, варто


тож


Щоправда, я


глянути — кажуть





книгарня, я


У багатьох місцях дефіси стоять замість тире. Це швидко лікується за допомогою функції «Знайти та замінити».


бік — і


Пропущено пробіл.


а може


Звідки сільському хлопцеві знати аж такі подробиці про містян?


Може, це


Так ви монах, чи?..


знає, як


язиком


на розмови


місті — поняття


Може, речі


туман, позаду хтось кашлянув.


Може, дати


Що? Хто? Якщо ви мали на увазі, що голос незнайомця свідчив про давню звичку до тютюну, це треба було зазначити саме такими словами.


Вітражі, компліменти, тепер «репризи»... Ваш герой точно сільський хлопець, що лише рік провчився в школі?


і воно гепнуло


Він — це хто? Монах? Тінь — то вона.


Півстоліття


Краще «докопатися», щоб не в риму.


Де він таких слів нахапався?


портах, влаштуватись


Анабель?!


наметах — так


знає-таки


Може, Верес посприяв, а може, черговий


Щоправда, у


Зайва кома.


Звідки вашому герою знати про все це? Окрім того, що в одному абзаці суміщено розповідь від першої та від третьої особи, ще й прокол фокалу — див. /////.


монах почаркувався з батьком.

* * * * *

Що ж — читається легко, герой симпатичний, гумору багато, дія жвава. Але текст, що легко читається, може й легко забуватись, якщо в житті героя не буде справжніх трагедій та серйозних перепон. Зараз, незважаючи на всі розповіді про демонів, вони так і залишились десь там, дуже далеко. Майже 40 000 знаків — про те, як сільський хлопець вештається містом, балакає сам із собою, п’є, їсть, знову п’є, знову їсть, слухає балачки... Єдина екшн-сцена — бійка з волоцюгами на пару абзаців, що загалом не має відношення до головної ідеї. Вона потрібна хіба що задля того, щоб запроторити Добродума до в'язниці, аби зустріч із Анабель стала більш обгрунтованою.

Подальша дія буде набагато кращою, якщо оповідка на початку (про магічний ритуал) задасть тон усьому роману. Зараз вона більш цікава та насичена, ніж решта тексту. Маги, демони, війни, заклинання — треба всього побільше. І щоб герою нічого легко не давалося.

Дякую за детальний аналіз!
Все ж я правильно зробив, що виклав. Стільки слушних порад я б ні від кого не почув.
На свій захист скажу, що просто хотів у першому розділі познайомити читача з героями і світом, то ж дій там і справді не вельми багато - більше описів.
У наступних буде більше, а ближче до кульмінації взагалі екшн почнеться.

Ще раз дякую! Успіху на конкурсі!