Мені сподобалося що вся дія розгортається за допомогою діалогів, це виглядає живо і динамічно. Немає довгих абзаців з поясненнями, все вплетено в розмову. Але в такому випадку, можливо б згодився прийом розрізнення тону, особливостей мови співрозмовників, бо спочатку ще намагаєшся слідкувати хто де і що говорить, а потім якось втрачаєш нитку і вже в принципі байдуже хто і які слова вимовляє, бо персонажі не дуже прописані. Ми не знаємо майже нічого ні про їх характери ні про їх світогляд. Враховуючи це, важко і симпатизувати/не симпатизувати комусь, а це охолоджує інтерес читача.
Можна ввести якісь цікаві слова, притаманні певним героям (e.g."Каналія" в Селінджера), якусь особливість, щоб їх принаймні деколи можна було розрізняти, не вказуючи що це сказав командир, це штурман і т.д. Можливо якусь банальну хрипоту в голосі, слово паразит, заїкання. Це допоможе уникнути повторів, які особливо видно в короткому оповіданні. Також можна підключити мову тіла і в словах автора це теж використовувати як розрізнення співрозмовників (e.g. в когось після гібернації печуть очі і він їх постійно тре, хтось заламує руки від нервів, хтось хруськає пальцями, і т.д).
З технічного: в першому абзаці спіткнулася об перехід від першої особи до третьої (там де звисали руки і ноги), є трошки повторів, кілька пунктуаційних похибок при діалогах (але то дрібнота, редактори поправлять
)Удачі переселенцям Ойкумени
