Щось мене напружує у тій додатковій системі безпеки: показники людського організму надто варіативні й динамічні. Крім того, інженери уявляли собі, що буде, раптом відбудеться збій, чи хтось із пасажирів отримає несподіване неприємне повідомлення?

В общем, вы загубили идею. А пытались написать от души, чувствуется. Жаль. Может, переделаете?

І щось бубнів собі під ніс.

До Надії долітали окремі фрази.

«Екстрим буде гарантовано!».

Зараз усіх хвилювала доля пасажирів: у подібній ситуації відсік із ними мав би від’єднатися і рухатися до Землі

...запасну систему активації аварійної евакуації... Реагує на стрес у пасажирів.

Система реєструвала критичне підвищення рівня адреналіну в крові людини через уживлений мікрочіп. Таке, що може викликатися лише смертельною загрозою для життя. Або самою смертю.

схоже, дістатися неї нині неможливо.

Ну, звісно:

Безглуздо вийшло..

Надя з викликом кивнула:

Виховувати самій?.

глибоку первозданну, тишу.

Артем скрипнув зубами

Її голос бринить шурхотить у голові:

Гм. По-перше, такі параметри надто індивідуальні. По-друге: знову ж таки, припустімо, хтось побачив страшний сон і перелякався мало не до смерті. І все – пасажирський відсік летить геть?

На літній терасі тихої акуратної кав’ярні було малолюдно. За одним із столиків, в самому кутку зали сиділи Надія і Максим. Поряд, у колясці, спав Артемко, їх син. Жива стіна різнокольорових клематісів створювали приємну тінь. Надія задумливо крутила в руках блакитну квітку, відірвану нею з огорожі.
- Зачекалися? О, ти вже з квіткою. Ну, ось тобі ще. Польові, поряд з летовищем зібрав.
Артем присів на вільний стілець, кивнув у бік коляски:
- Як тезка? Росте? Коли з дядьком у першу мандрівку піде?
- Не дочекаєшся! От зірвиголова. Ніщо тебе не виправить, - Надя схилилася на плече Максима і усміхнулася. – Ми так тоді нормально й не поговорили, після вашого повернення. Таки я була права, загітувавши тебе до польоту? Зробив Космос свою справу?
- Космос? Знаєш… Космос лише трохи допоміг. Коли та порожнеча кликала до себе…
Артем раптом замовк.
«…Коли порожнеча кликала, раптом зрозумів: а це все. Я більше ніколи не побачу тебе. Не побачу твого сина… який міг би бути нашим. Не потисну руку тому, хто, на відміну від мене, зробив тебе щасливою. І раптом злякався! Дідько, реально злякався! Серце мов скажене рвалося з грудей. Тільки не скажу того вголос. Не вистачало, щоб твій новий чоловік вирішив, що «колишній» заграє. Схоже, зустрічатися нам більше не варто…»
- Так що сталося?
- Що? Кляті інженери передбачили, що може знайтися дурко, котрий спробує розгерметизуватися. І коли я зрозумів, що мої потуги марні… Ви навіть не уявляєте, який то був адреналін!