Переміщення пілотованих кораблів через гіпер до зірок за сотні або тисячі парсек, це не польоти в межах Сонячної системи

і червоний роздвоєний вектор, направлений вправо і вгору.

Зараз, емблема викликає

Майже, ейфорію.

Просто, у кожного завжди має бути вибір

Врешті, запитую зі слабкою надією

Та, яка мені з того радість?

Черговий пункт у списку перспективних зоряних систем, лише підтверджує теорію

— Ти, скоро

Певно, це на краще, що буду

подрімаєш поки служба йде.

Старшенький, вже у бейсбол гарно грає

З глибин душі зринає біль, який перероджується у нестримну хвилю гніву. — Слухай мою команду!

— Будь-ласка, опустись ще нижче

міркує в голос Рональд

Брунаста куля на пів-неба

Жаль, що ні на одному не

Ми, принаймні, будем знати

Тепер, мене осяяло:

— Невже, кинеш друга в біді?

Хто в решті тут головний?

На диво все у нормі.

і мілліардів пройдених миль

і мілліардів пройдених миль у звичайному просторі.

І вони нам таки подарують неймовірні знання

хочеться по-вовчи завити

Мені у дома заздрять мільйони

І що такого нещасного як я

покриті.. лісом

Обидва береги ріки зелені, покриті.. лісом!

Я таки хоч щось знайшов варте уваги!

Довго дивлюсь на них нічого не тямлячи.

я вже близько до цілі.

Нехай, знайдене поселення і єдине в цьому світі

Посадка виходить жахливою. Одна з опор корабля деформується і він незграбно скособочується.

Сценаріями подібних місій мене на Землі спорядили під зав’язку.

перекочуючи його по безлюдним вулицям

що живуть у лісах повбивали цивілізованих сусідів

Невже, ніхто не вижив?

мені ніякий мікроорганізм зараз не страшний

наче за мною хтось слідкує.

Уламок гранітної скелі прямокутної форми.

практично в центі поселення

Наче бруд до каменю взагалі не може пристати.

Та все-одно стає лячно

Ми допоможем тобі

— Хто ви? — подумки обережно запитую.

несем майбутнє Всесвіту

Врешті, я знайшов те

новий чудовий світ в якому

Це не правильно!

Мукою, від спогадів про жахливу аварію

завдяки моїм відчайдушним зусиллям, відбулися легким переляком.

Стражданням од безлічі операцій

по перебудові мого тіла

Адже, коли із людини

кілька разів гнів на них брав таки гору

яку ніколи би не вчинив насправді.

Не зможу, ні заплакати

а ні пройтись

Так, щастя — в єдності. Але ця єдність щоразу має бути добровільною...

...І я б’ю у відкриту чужинську сутність всім своїм довго стримуваним болем.

...то питання філософського характеру. На його вирішення в героя часу не було. Або бий ти, або тебе... А потім і всіх на Землі.

— Що ви з ними зробили? — майже кричу я. Моєму обуренню немає меж.
— Об’єднали… Самотня свідомість — нещасна, спільна — щаслива…