Нагадує якусь стилізацію під ретрофантастику - тумблери, дерев'яний ящик на борту КК... Але коли доходиш до місця, в я кому пілот зацікавлюється, куди ж вони летять, стає трохи смішно. Виявляється, весь екіпаж цього не знає. Екіпаж, який має підняти, привести й посадити КК! Про вантаж також нічого не відомо. Тобто летять туди, не знаю куди, і везуть те, не знаю що...
Далі по тексту, правда, автор щось намагається пояснити, але клятий Станіславський горлає під вухом до самої кінцівки... 
в яку, даруйте, не в'їхав.До речі, слово "дрейф" у тексті вжито некоректно - мається ж на увазі явно інерційний політ.
Удачі на конкурчі!
), но очень хотелось бы, чтобы кто-то догадался сам. Поэтому буду пока хранить молчание. Ну, а вдруг поймут? 
) - героїв шкода, хоч вони є лише носіями думки. Ідея дуже оригінальна, і має право на існування. І виникає підступне питання - все, що ми робимо у житті і чим керуємось - може теж просто чиясь фізіологія? А ми - чиїсь нейрони? 
На самом деле, мне тоже больше нравится мысль, что я что-то большее, чем просто нейрон.