РБЖ-Азимут

  Кількість символів: 25744
Конкурс №59 Перший тур
оповідання відкрите для коментування

az012 Діва та Дракон


    

       Слух Настки ще тільки вловив шипіння, а воїни вже підняли догори щити й оголили мечі, затуляючи її з усіх боків. Їй було видно лише спини рослих бійців, які завмерли в очікуванні. Та ось вони почали рухатись, задзвеніло залізо, почулись бойові вигуки і злобне шикання. Віпери накинулись звідусіль, прагнучи підім’яти людей та найшвидше дістатись до дівчини. Проте умілі воїни тримали щити, клинки миготіли з неймовірною швидкістю, і майже кожен удар меча переривав шипіння однієї з тварюк.   Ці воїни недарма називались кращими з кращих – живих віперів ставало щораз менше, а опале листя вкривалось все новими тілами змієлюдей. Але коли впав Дойл, не встигнувши підставити щит під іржаве вістря списа, у відкриту прогалину стрімголов кинувся здоровенний віпер. Перед Насткою виринула луската морда з незмигними холодними очима й роздвоєним язиком, що висунувся з вищиреної пащеки. 
    

       Настка закричала, затуляючи обличчя долонями, і не чула тихого посвисту клинка, що обірвав шипіння. Коли вона відірвала руки від очей, огидна голова вже корчилась біля її ніг, безсило клацаючи зубами. Ще вона встигла помітити, як Аргат їй підморгнув, перш ніж кинутися добивати вцілілих тварюк.
    

                                                             ***
       Місяць вмирав двічі відтоді, як Настка вперше побачила Аргата. Тоді вона стояла поруч з герцогом Егмондом, очікуючи на прибуття воїна.
       В душі Настки ще клекотіла образа. Цей паскудний стариган Бурунус! Гидко згадувати, як особистий цілитель герцога усамітнився з нею в шатрі. Примусив лягти на спину, безсоромно задрав спідницю,  трохи спустив спіднє…. Бр-р! Доторки його кістлявих пальців все ще викликають огиду. Як він посмів!
       Хай війна, хай смерть щодня забирає в своє лоно сотні людських життів. Але терпіти таке приниження! І все це заради того, щоб цілитель повідомив герцога: Настка дійсно ще не пізнала чоловіка.
        Не повірили на слово, перевіряли. Але ж вона сказала правду герцогу. Настці подобались пожадливі погляди чоловіків, їхні захоплені слова та зізнання, що оспівували її красу. Тільки серце лишалось спокійним і не реагувало на палкі промови та обіцянки золотих гір від різношерстих обожнювачів. 
        А тоді її серце тенькнуло. Настка зацікавлено підняла очі, окинувши швидким поглядом прийшлого воїна. Коли вона поспіхом опустила очі, в них вже відбився його образ: суворе обличчя, відзначене зморшкою на лобі, смолянисті кучері до плечей, легкий плащ поверх кольчуги. В такт впевненій ході похитувались на стегні підбиті сріблом піхви. Настка чула, що клинок в цих піхвах не мав рівних собі, він випив багато темної крові із сотень тіл проклятих.
       Коли воїн наблизився, Настка знову кинула погляд на нього. Аргат поштиво схилив голову перед герцогом, але перед цим його карі очі вкололи Настку. Ніби бджола вжалила прямо в серце, від чого вогонь розлився по всьому тілу.
    -     Ваша світлосте, служу Хенсу! – пролунав хриплуватий голос.
    Аргат підняв голову й зустрівся поглядом із запаленими, в червоних прожилках очами на змарнілому обличчі Егмонда.
    -     Атож, послужити доведеться. Але тепер не на полі бою. Ми ввіряємо тобі наш порятунок. Ти можеш вирішити долю війни.
    -     Я готовий. Що мені належить робити?
    -     Знайти дракона.
    Аргат тріпонув головою, від чого його волосся збилося трохи набік, показавши Настці скалічене праве вухо, все покарбоване шрамами.
    -     Як?!
    -     Обереш собі дванадцять кращих бійців. І ще з вами піде ця дівиця, - герцог вказав на Настку. – Її слід оберігати, як найбільший скарб. Ви повинні знайти дракона. Адже тварюки Момута теж почали його пошуки.
    -     Але, Ваша світлосте, від мене більше пуття буде на полі бою. Я…
    -     Аргате! Ти виконаєш доручене тобі завдання. – В голосі герцога задзвенів метал. – В битвах ти уб’єш іще сотню віперів, гмурів, упирів, абигорів, перш ніж сам впадеш під навалою проклятих. Але ти чудово знаєш, що ані ти, ані інші хоробрі воїни неспроможні протистояти чорним ордам Момута. Так, ми й надалі мужньо боротимемося, як боролися минулий рік. Але тепер ми без союзників, усі інші уділи вже підкорені. Відвага наших воїнів дозволить нам стримувати падіння Хенса ще два Місяці, три чи може навіть цілих п’ять. І ми вкриємо тілами тварюк кожну верству, яку пройде Момут по нашій землі. Але ми не в змозі його зупинити. Слабкі духом вже перестали вірити в силу нашої зброї. Тільки учора ми повісили чотири десятки дезертирів. Тому єдина наша надія – на вас. Ви повинні знайти непереможного дракона. Тільки він допоможе нам, коли настане час останньої битви.
    Аргат зробив поривання, бажаючи заперечити, але наштовхнувся на погляд Егмонда і тільки подумки згадав усіх чортів. Годі й сперечатись з герцогом, якого прозвали Непохитним.
    ***
    Ля Коссе, особистий маг герцога, розповів хмурому Аргату та зацікавленій Настці про їхню Місію. Дещо Настка знала і так, але почула і багато нового.
    -          Нема істоти могутнішої від дракона. Він створений для вбивства, - маг склав долоні на грудях. – Нездоланна міць та нестримний шал – ось що вирізняє дракона. Легенди говорять, що цей звір має вільний норов і може коритися тільки прекрасній діві, що має печать непорочності. Погляньте на нього, - Ля Коссе дістав зі свого об’ємного капшучка магічний сувій і плеснув у долоні.
    Перед ними представ чудовний звір – з велетенською пащекою, довгастим броньованим тілом і потужними лапами. Дракон покірно крокував поряд з дівчиною, такою ж, як Настка.      А їй ввижалося, що вона бачить на малюнку своє відбиття, ніби в прозорому спокійному струмку – шовковисте біляве волосся, очі змагаються синню з літнім небом, високі перса вінчають стрункий стан.
    Попри підступи гидкого стариганя-цілителя, Настка навіть пишалась тим, що для Місії обрали саме її. Не якусь дурнувату дівицю із вельможних розпусниць, а доньку швачки, яка лагодила одяг для воїнів герцога.
    «Лиш дівчині чистій кориться сей звір…», - прочитала Настка слова під малюнком. Мати витрачала тяжко зароблені копійки на те, щоб навчити Настку письму. Її донька має вийти заміж за вельможу. Але всі сподівання перекреслило вторгнення проклятих…
    Оплеском долонь Ля Коссе згорнув сувій.
    -     Отже, дитя моє. Саме така, як ти, здатна приручити дракона. Але ти маєш пам’ятати, що він може зажадати велику жертву в обмін на свою покірливість. Він мудрий і благородний, але може проявити гординю, лють  і руйнівну силу. Тільки ти можеш цю силу призвати нам на допомогу. Якщо ви розшукаєте дракона – ти приручиш його. Він допоможе нам розбити орди Момута. Тримайте шлях на найяскравішу зірку в сузір’ї Дракона – вона завжди вказуватиме вам дорогу.
    ***
    І вони вирушили за зіркою. Дванадцять воїнів, Аргат і Настка. Тринадцять завзятих бійців та ніжна дівчина. Шлях їхній стелився через болота і непроглядні ліси, пройшли вони степи та байраки, переправилися через ріки та обійшли озера. По дорозі на них чатували посланці Момута, прагнучи збити воїнів зі шляху за зіркою Дракона. Іноді їм доводилося проходити по трупах проклятих, вперто просуваючись до мети. Але в будь-яких сутичках воїни передовсім оберігали Настку.
    А Настка всюди кликала дракона. Її приклик звучав у світлих березових гаях і тінистих дібровах, у похмурих ущелинах і серед давніх сосон.
    Воїнів було тринадцять, тепер же їх лишилося семеро. Веселун Вітр закрив Настку собою, ловлячи чорну стрілу гмура. Але упіймав невдало – горлом, прямо поверх кольчуги, відразу ж захлинувшись кров’ю. Мовчун Візор та грубіян Блог шматками пошматованої плоті зостались лежати поруч з Бездонною Трясовиною, прикриваючи відхід товаришів, коли їх вислідили чорні вершники. А тіла Соріна та Дойла загребли у нашвидкуруч вириті могили на місці останньої сутички з віперами.
    Але химерний Дракон і досі не бажав показуватись людям, які його шукали. І цей древній ліс був останнім, куди зірка привела їх. Війна йшла за ними. Скоро і сюди долине шум великих бойовищ. А невловимий казковий звір так і не прийшов на допомогу.
    Аргат весь час лаявся, що вони дарма втрачають воїнів, сили та час. Його погляд теплів тільки падаючи на Настку.
    -     Він би ще послав нас на пошуки єдинорога чи грифона якогось, - тихенько обурювався Аргат, коли вони вдвох сиділи біля нічної ватри.
    Настка трепетно слухала хриплуватий голос, потайки милуючись мужнім лицем. Навіть зранене вухо, яке він намагався ховати серед волосся, й те надавало йому чарівності. А коли він випадково торкався її, то серце замирало і дрібне тремтіння пробігало тілом.
    А минулої ночі він її поцілував. Вона заледве не втратила голову й була готова просити його про ласку. Але він опанував себе і розтиснув обійми, відчуваючи, що ще мить, і жодна сила – обов’язок, наказ герцога, спасіння Хенса, збереження тисяч життів – ніщо його не втримає від заволодіння цією дивовижною дівчиною. Вчасно він згадав слова Ля Коссе: «Дракон безпомилково розпізнає цноту, і якщо дівчина порочна, в гніві спалить її своїм полум’ям».
    А Настка хмеліла від близькості сильного чоловічого тіла і вже кляла себе за непорочність, що стояла на заваді її коханню. Поруч із Аргатом вона квітнула й пашіла, ніби вишня, що розцвіла навесні в саду. Він не був схожий на того, про кого вона мріяла: не говорив прекрасних слів і не складав віршів на її честь, не обіцяв розкішного життя в замку і одягався по-простому. І надавав перевагу дзвону зброї над вишуканою бесідою. Але його впевненість у собі, рішучість та хоробрість манили сильніше від мереживних манжетів вельможі.
    Думки Аргата вже належали їй, тепер настала черга здобути його тіло. Вона раніше бачила, як жінка від задоволення звивалась під чоловіком, і була готова до цього. Вона вся палала вогнем бажання. Зараз її серце і тіло співали єдину пісню – пісню кохання.
    Але перепоною на шляху її почуттям був дракон, і з величавого звіра він поступово перетворювався для Настки на зловісну примару, що стояла на заваді для її коханню. Навіщо йому бажати, щоб Настка лишалась незайманою? Якби від дракона не залежав порятунок людей… і Аргата. Вона хотіла знайти легендарного звіра і боялась цього.
    Та часу на пошуки в них лишалося небагато. Якщо вони не знайдуть це створіння, то всім судилась загибель. Але вона встигне вкрасти у смерті шматочок щастя, пізнавши пристрасть Аргата.
    ***
    Підкоряючись одній меті, воїни вперто йшли за зіркою. Харчувались абияк, лише зрідка добуваючи дичину. І на останньому привалі у рудого Лотія, який нахапався на ходу лісових ягід, скрутив живіт. Його попросили відійти подалі, оскільки на вогнищі вже готувалась туша молодого оленя. А коли Лотій не прийшов до вечері, Аргат вирушив його шукати. Він виглядав сліди на лісовій підстилці.
    Виявилось, що в пошуках відлюдної місцинки воїн забрався на зарослий кущами пагорок. Прямо на верхівці зяяло провалля, звідки долинав стогін. Аргат на животі підповз до нерівного отвору і кинув донизу смолоскип. Шпурнув трохи убік від провалля, намагаючись не поцілити в соратника. Перш ніж згаснути, смолоскип освітлив велику печеру, викладену рівним камінням, і Лотія, розпластаного на підлозі.
    До стовбура прив’язали мотузку, якою Аргат спустився донизу. І знайшов свого воїна з переламаною ногою та тріснутими ребрами. З’ясувалось, що Лотій знайшов житло дракона.
    -          Спускайтесь, - подав знак Аргат.
    Блимання смолоскипів виривало з пітьми обриси печери та сиве павутиння, що покривало великі дерев’яні ящики, пару різьблених стільців, груду величезних яєць у кутку.
    Господаря житла вони знайшли не відразу. Вирушаючи на його пошуки, очікували знайти величезне люте створіння. А виявилось, що прямо посеред зали розташувався дивний предмет, який вони спершу непоштиво прийняли за чудернацький віз чи дивну колісницю.
    Хто б міг подумати, що легендарний дракон виявиться таким? Спочатку з нього обережно стягли липке покривало прадавнього павутиння, що сивими пасмами огортало могутнє тіло. А коли з трепетом зняли запорошене покривало з бахромою на кінцях, воїни нерішуче завмерли. Спираючись на міцний хвіст, на підставці з двома великими колесами покоївся Він. Його витягнуте тіло чомусь було з потемнілого металу. Аргат, Настка і воїни обступили його, і розгубленість запанувала в їхніх думках. Адже ніяк не нагадував Він того, про кого розповідав маг. Голови в нього майже не було. Лише довгий ніс. Де ж лускате тіло, де страшна пащека, що вивергає полум’я? Чому в нього колеса замість ніг? На дракона це не було схоже. Але нічим іншим Воно бути не могло.
    І тому Аргат вирішив, що це саме Він. На це вказували дві маленькі фігурки драконів, розташованих на кільцях-вухах.
    -     Стародавнє чаклунство перетворило його, повергнувши дракона у глибокий сон, - сказав Неман, який був колись учнем мага, але пізніше обрав стезю воїна.
    Два дні вони невтомно намагались розбудити сплячого дракона. Вимовляли заклинання, що дав їм Ля Коссе. Настка гладила його холодні боки і просила покори. Вона навіть притислась до Нього лоном, щоб Він відчув, що перед ним саме та. Але відповіддю на тепло її тіла був холод металу. Істота продовжувала спати своїм непробудним сном. Її не тривожили суєтні люди, блимання смолоскипів, стогони пораненого Лотія.
    ***
    Від безупинних просьб голос Настки охрипнув, вона потребувала відпочинку. Після короткого сну вона зі смолоскипом у руці обійшла печеру, намагаючись знайти підказку, як розбудити дрімаючого звіра. На одній зі стін її увагу привернула нерівна опуклість. Вона провела по ній пальцями, збираючи клубок павутиння. В мерехтливому полум’ї проступив ліпний герб, на якому два дракони тримали коронований щит, перекреслений блискавкою. Чому ж ця істота посеред печери не схожа на драконів з герба? Невже його так зачарували? Ще Настка марно намагалась розібрати магічний напис на бронзовій табличці над гербом: "Suetur et Terret".
    Може, це було заклинання, яким можна розбудити дракона? Але ніхто, навіть Неман, не міг прочитати ці знаки.
    Думка про те, що дракон не може прокинутись, оскільки виснажений голодом, сяйнула багатознайці Неману. Скажіть, що їдять дракони? Напевне, м'ясо, але від оленини, яку йому підносили до пащеки, сплячий звір вперто відмовлявся. Якщо не м’ясо, тоді можливо, в тих рівних, однакового розміру полотняних торбинках зберігається особливий корм для Нього? Їх знайшли у великому ящику, а коли одну торбинку розрізали вістрям меча, звідти заструменів чорний зернистий порошок.
    Неман торкнувся порошку язиком і відразу ж почав плюватися.
    -     Кислий. Гіркий. Гидкий.
    Певно, харчуватись таким міг лише дракон.
    -     Це його магічна їжа, - впевнено сказав Неман.
    А якщо вона упакована в такі однакові торбинки, то напевне це порціон, щоб зручніше було подавати Йому їжу.
    Ставши перед звіром навколішки, Неман поштиво підніс торбинку дракону прямо до самого носа. Туди, де темнів зів бездонного роту. Але звір не бажав сам брати їжу круглими губами. Тоді Неман вклав торбинку прямо у провалля рота. Металеве створіння лишалося байдужим.
    Перегодя виявив кмітливість молодий Корад.
    -     Може, йому їжу слід подавати прямо до шлунка? Адже зубів у нього геть нема в роті. Як жувати? А я ось знайшов довгу палицю з густою щіткою на кінці. Нею й подають їжу дракону прямо у шлунок.
    З його допомогою Неман заштовхав торбинку з їжею прямо в саме нутро дракона. Аж доти, доки палка не вперлася.
    ***
    Минала третя доба, коли Аргат послав двох бійців за дичиною. Провалля на вершині пагорба замаскували гіллям, щоб їх не знайшли прокляті, поки дракон не прокинувся. Вони сиділи біля Нього і їли поспіхом засмажене м’ясо, а господар печери все ще не міг перетравити запропоновану йому їжу. Він, як і раніше, не зважав на суєту дрібних людців.
    Як же розбудити могутнього звіра? Настка спробувала підняти одне з величезних яєць правильної круглої форми, складених гіркою в темному кутку. Їй це ледь вдалося. Вона вирішила, що їх відклав дракон перед тим, як упасти в сон. Може, він захоче висидіти одне з них і звідти вилупиться молодий звір, який і допоможе їм?
    Завбачивши силкування Настки, Аргат підніс яйце і поклав його під драконом. Коли залізний звір не признав свого майбутнього дитяти, все той же кмітливий Неман сказав, що яйце треба помістити в дракона, щоб він вигрівав його в утробі, оскільки він холодний. А якщо Неман помиляється, то може бути дракон харчується цими яйцями, і вони дадуть йому життєву силу.
    Яйце дивовижно точно підійшло за розмірами до круглогубого рота. За допомоги все тієї ж підручної палиці його заштовхали якомога глибше у черево байдужого дракона. Ще кілька днів вони очікували на результат. Після цього уява вичерпалась навіть у Немана. Він оголосив, що це понад їхню силу – розвіяти давні чари. Дракон мертвий. Їм вже не оживити його.
    -     Значить, треба йти звідси й поспішати на допомогу тим, хто зараз б’ється без нас, - вирішив Аргат.
    Вони не виконали свою Місію. Їм лишалося тільки доблесно померти разом з усіма. Настка не змогла розбудити дракона. Але тепер їй нічого не завадить любити свого обранця до самої смерті.
    Перш ніж вибратися з печери, Неман запропонував обкурити мертвого дракона зіллям, щоб його не розбудили злі духи. І зробити це доручили Настці. Зала наповнилась запахом гіркого полину, що відганяє нечисть. А щоб умилостивити мертвого господаря печери, вирішили запалити фіміам прямо на його тілі. На холодній голові сплячого звіра, де виднілась невелика дірочка, забита чорним пилом, розклали купку сухих трісок. Настка піднесла смолоскип і багаття розгорілося.
    Певно, саме вогонь привів його до тями, бо дракон форкнув. Настка відсахнулась, а звір зашипів. Люди стинулися, очікуючи на пробудження дракона. Аргат шанобливо став прямо перед його носом, Неман та Бур поштиво застигли по бокам від Аргата.
    Услід за шипінням Він смикнувся, і підземелля струснув гучноголосий рик розбудженого звіра. З його пащі вирвався вогонь, на мить освітивши найтемніші куточки печери.
    Настка потонула в цьому світлі. Вона борсалась в ньому доти, доки від сліпучого сяйва не лишився тільки золотистий промінець призахідного сонця. Перед очима повільно проступили обриси печери, наповненої напівтемрявою, а крізь нерівну пройму в стіні перед драконом пробивалося світло дня, що догоряв. Вона могла бачити стовбури дерев назовні, груду вивернутої землі й уламки каменя. Вона навіть бачила комара, що кружляв перед її носом. Він дзвенів так голосно, що заглушав усі звуки навколо. Напившись крові, комар полетів геть. А його голосний дзвін зостався з Насткою
    Багатство звуків зникло для Настки. Все змінилось тільки монотонним дзвоном комара у вухах. Вона бачила застиглого дракона, відчувала запах гару, але нічого не чула.
    Неподалік, мотаючи головами, на підлозі сиділо двоє воїнів. Аргата не було ніде. Вона кликала його, не чуючи власного голосу. Збиваючи до крові пальці, руками розгрібала уламки каміння, знаходячи тільки шматки плоті з закипілою кров’ю.
    Дракон розтерзав його! Аргат загинув не у бою,  як мріяв, а з мечем у піхвах і схиленою головою. Ось вона, та страшна жертва, про яку попереджав маг. Звір виявився злобним створінням і забрав у неї коханого. Він не потерпів присутності суперника. Настка повинна дістатися йому одному. Вона голосила і не чула свого крику.
    Ще Він забрав життя Немана та Бура. Шматок цеглини перервав муки Лотія. А залитий кров’ю Фтак теж мусив скоро приєднатись до своїх мертвих побратимів.
    Дракон відібрав у неї Аргата і тепер знову стояв спокійно й байдуже. Тихий та сумирний звір. Маг попереджав, що ціна за його покірність може бути надто високою. Але вона не готова була платити призначену ціну!
    ***
    Фтак помер вранці. Литавр та Корад похоронили його поруч із Неманом, Корадом та Лотієм. А у Аргата не було навіть могили.
    Притулившись спиною до дракона, Настка сиділа тихо, обхопивши голову руками. Вона відмовлялась їсти зайчатину, яку принесли воїни. Навіщо жити, якщо Аргат помер? Нещодавно вона була квітучою вишнею, а тепер з неї обтрясли білий цвіт і обламали зелені віти.
    Аргат прийшов до неї в її напівзабутті-напівсні. Він обіймав її і просив виконати призначення до кінця – привести звіра до герцога Егмонда, бо настає час останньої битви. Сам він не зумів цього зробити, значить, Настка повинна врятувати останній оплот людства. Дракон буде Охороняти людей і Страхати проклятих.
    Коли воїни знаками показали Настці, що збираються йти, вона отямилася від забуття і попросила їх залишитись. Смерть Аргата має стати порятунком тисяч і тисяч людських життів. Тепер у неї є дракон. І Настка приборкає його! Він мусить їй коритись, зажадавши від неї такої жертви. Тепер він повинен виступити в останній битві на боці людей.
    ***
    Третину Місяця Настка приручала дракона. За цей час вона дізналась про нього все. І могла керувати його нестримним норовом за своїм бажанням.
    Литавр та Корад допомагали їй. Вони насилу викотили звіра з печери назовні. Дракон явився світові, і його ревіння стало наповнювати хащі. Настка не чула інших голосів. Лише рик дракона пробивався через незмінний дзвін у вухах.
    Вона вивчала його вдачу та норов. Щоб змусити його показати свою лють, треба було згодувати йому полотняну торбинку та залізне яйце. І насипати магічного порошку в дірочку на голові. А коли вогонь припалював йому голову, він вивергав смертоносну силу.
    Ще в ящиках у печері були яйця, з яких стирчали трубочки, та циліндри з тонкого металу, набиті залізними горошинками, ніби маківка насінням. І від цього харчу дракон виявляв свою силу інакше.
    Дракон виявився справжнім Богом Війни. Його лють виривала дерева з корінням і розтрощувала стовбури столітніх дубів. Ля Коссе колись сказав, що дракон може руйнувати гори і змушує землю двигтіти від гуркоту свого голосу.
    Птахи та звірі оминали цей ліс, де гримів дракон. Земля довкола була в ритвинах і дерева вирвані з корінням.
    За наказом Настки Литавр та Корад напередодні цілий день чистили та полірували тіло дракона. І ось, сяючи надраєними до лиску округлими боками, дракон гордо ступав за четвіркою коней до місця останньої битви.
    ***
    Тисячі тисяч проклятих темними струмками розтікались полем і, підкоряючись невидимим наказам, шикувались у нерівні колони.
    Височіючи на своєму троні, оточений відбірними абигорами, темний володар Момут дивився вперед. Туди, де розташувались люди. Вперті, вони воліли накласти головами, але не скоритись його владі. І ці жалюгідні недобитки були останньою перепоною на його шляху до Моря.
    Раптом він відчув нерішучість, що йшла від тих невидимих ниток, за допомогою яких він зібрав воєдино всіх проклятих і керував ними. Що таке? Чому його вірні абигори, віпери, гмури та упирі почали тривожитися? Вони ж змітали людців у всіх попередніх битвах. Під його проводом вони не знали страху. І хай на кожного пошматованого людського воїна доводилось покласти двох-трьох проклятих, його тварі завжди несамовито йшли вперед. Що ж їх настрахало на цей раз?
     Момут дістав свою магічну трубу, підніс її до єдиного ока, і людей стало видно, ніби вони стояли поруч. Простягни руку – й доторкнешся. Ось змучені списоносці і поріділі в попередній битві мечники, серед яких багато поранених. За ними завмерли втомлені лучники. Але обличчя у всіх рішучі, світяться надією та впевненістю, ніби не на них зараз кинуться полчища нечисті. Гордо майоріють пошарпані знамена, ніби їхні полотнища піднеслися духом. Ага, ось і кінні гвардійці під штандартами Егмонда. А де ж сам герцог? Адже він ніколи не ховався за спинами своїх воїнів і завжди перебував у перших лавах.
    Труба пробіглась шеренгами людей, і око Момута зачепилося за пагорб, на якому він знайшов герцога. Але що це? Не може бути! Невже вони Його відшукали? Але ж Він не такий. Що ці людці затівають?
    Призахідне сонце грало на Його тілі, кидаючи відблиски у бік армії проклятих, що нерішуче м’ялась на передовій. А поруч зі сліпучим драконом стояла Прекрасна Діва. Вона постійно схиляла біляву голівку, ніби погано чула, до Егмонда, який ворушив губами. Двоє воїнів застигли в почесній варті по обидва боки від Нього, в одного в руках довга палиця. Над пагорбом маяло біле знамено із жовтою бахромою. Тріпотливе полотнище в такт поривам вітру показувало двох драконів, що тримали у лапах щит з блискавкою.
    І от Повелителька Дракона махнула рукою, і герцог поспішив геть з пагорба. А погляд прекрасних очей Діви блакитним клинком різонув по Момуту, змусивши того на мить відвести трубу.
    Коли він знов глянув на Дракона, то один з воїнів заштовхував у його пащу кругле яйце. А Діва гладила сяючий бік звіра, щось примовляючи.
    Ну що ж, з людьми час закінчувати, і ніякий дракон їм вже не допоможе. Момут натягнув у руці невидимі нитки, стискаючи кулак. А потім різко випростав пальці, кидаючи проклятих в атаку.
    З жахливим виттям орди нечисті ринулися у бік людей. Його воїнство прокладе йому дорогу, і він пройде по кістках Егмонда, що став на чолі своїх гвардійців. Цей дурень знову виліз наперед. В минулих битвах герцог лишався живим тільки завдяки мужності гвардійців, які закривали свого володаря собою.
    Самому Момуту боятись людей біло нічого. Він перебував далеко за спинами могутніх абигорів. Його не досягнути ані людському спису, ані стрілі, ані каменю катапульти.
    Момут знову припав до труби.
    І знову блакитний клинок увіп’явся у Момута. Діва схилилась над драконом і дивилась прямо на Повелителя Проклятих. Її пальці із силою обертали щось на тілі дракона, ніби вона молола пшеницю ручними жорнами, від чого чудернацький звір все вище задирав свого довгого носа.
    А потім воїн простяг Діві палаючий смолоскип і вона… припалила голову дракона! Звір смикнувся, заревів від болю і вивергнув з пащі полум’я. І щось мигнуло у склі магічної труби.
    Почувши шипіння, Момут відірвав трубу від ока. Прямо біля трону, розметавши абигорів, крутилось та шипіло велике яйце з трубкою. Повелитель Проклятих почав спішно згадувати потрібне заклинання…
    ***
    Герцог Егмонд бачив, як здійнялась вгору земля на тому місці, де височів трон Момута. Атакуючі тварюки нерішуче застигли. А Дракон ревнув ще кілька разів, косячи проклятих цілими рядами. І тварюки похитнулись, потім почали відступати. Боягузливі гмури побігли першими.
    -          Сурміть атаку! – звелів герцог.
    А на пагорбі Діва обняла гарячого Дракона і почала охолоджувати його тіло сльозами.