Сатирична фантастика
Епіграф
Сарказм, абсурд, упереджена сатисфакція… проблема людства, що доволі вдало вписується в канву апокаліптичного сьогодення з пролонгацією у неминуче майбуття планети на випадку відсутності чіткої лінії прогресивного розвитку за відсутності адекватної стратегії і дієвої тактики світових еліт. Нагальні проблеми розбалансованості їх консолідації свідчать про потребу приймати рішення вже сьогодні, бо завтра може бути пізно…
***
Бідолашна, але не зовсім поодинока у всесвіті, планета під назвою Матка заплуталася у своїх мріях і вже не знала точно у яку сторону їй краще рухатися, тому на деякий час зупинилася в космосі аби зібратися з думками і наважитися хоч кудись почимчикувати. Чи вгору, чи вниз, чи ще кудись… Планетяни тепер змушені були охолоджувати сонячну сторону кондиціонерами, зробленими з підручних засобів аби не отримати термічні травми. А не сонячну – нагрівати своїм диханням аби хоч якось зігрітися.
Зазвичай не завжди пощастить відбутися однією проблемою. За першим наполегливим дзвіночком лунає несамовита сирена, Так і в цій ситуації. Відразу виникло кілька проблем – не одна. І всі одна к раща за попередню. Як на зло усьому адекватному… Зненацька насунулася ще одна глобальна проблема. Цього разу майже апокаліптична. Зникли усі до єдиного будь-які туалети. Навіть у приватних і державних приміщеннях. Що там вже казати про сортири в сільській місцевості. Їх ніби ніколи й не було зовсім. Неймовірний збіг обставин, що шокував усіх, без виключення, жителів планети, які й так ледве-ледве зводили кінці з кінцями аби хоч якось протриматися на плаву і не потонути у вирі негараздів, що загрозливо нависли над реальним життям.
Але ж! Неймовірний парадокс, мов кістка в горлі, додатково впливав на майже до нуля понівечену свідомість жителів Матки. Нормальні туалети зникли, але натомість раптово і несподівано так звані Літаючі туалети з’явилися. Один, два, три, безліч… Розкішні, стильні, одномісні, різнокольорові, унісексуальні… Перші промені здорового глузду зламалися об їхню міць і впали додолу, під ноги новим богам, які раптово з’явилися з появою літаючих туалетів і тепер стояли осторонь, і кепкували з оточуючих звичайних громадян, які спрагло бажали справити нужду. Маленьку і більшу. Богів було ніби й небагато. Штук з десять. Але красивих і хороших, бо вони нові. Майже не схожі один на одного. Хоча й мали нормальний анатомічний набір, що включав у свій перелік такі утворення, як: одна голова, дві ноги, дві руки, один тулуб. З першого погляду ніби нічого дивного. Але даному випадку головний була внутрішня начинка. Вона відрізнялася від начинки людей і попередніх богів. А найголовнішої відмінністю все ж була їх здатність своєчасно й дотепно жартувати. Ця обставина і ставила їх вищими на один щабель над розмаїттям попередників.
Ніби й нормально для завершення існування планети, згідно заздалегідь прописаного апокаліптичного сценарію. Бо все існуюче має трансформуватися у неіснуюче для стороннього спостерігача і навпаки потім аби продовжити цикли обміну потрібними квантами нової енергії, як рушія розвитку видимого всесвіту... Але зась. Боги ще й пильнували порядок на планеті. Як не дивно й прикро, але цим все ж перешкоджали передчасному розвитку апокаліпсису. Можливо вони й самі про це не знали чи не здогадувалися. А дарма… Тому й пильнували за таким-сяким порядком. Прискіпливо і на межі з педантичним аскетизмом. Нікому не дозволяли випорожнюватися у непризначених для цих, нагальних для людського організму, проблем, місцях.
Абсурд, бо призначених місць не було апріорі. Але деякі жителі планети не витримували такого графіка функціонування і… влаштовували вакханалії з фізіологічними потребами. Здавалися на милість провидіння, так би мовити… За це була невідворотна кара. Всесильна, нещадна і могутня. Боги тут, як тут. Цю людину відразу вмертвляли у розмаїття методів та чимдуж перетворювали на літаючий туалет. Перспектива вимальовувалася доволі однозначна, майже кришталево прозора. Але перед цим все ж зневажливо запитували для протокольних регламентів:
– Якого кольору ви б хотіли стати туалетом?
Принципова позиція. Нічого не скажеш. Ні поганого, ні хорошого. Просто так було і все. На заздалегідь прописаному законодавчому рівні. Деяким громадянам було невтямки. А дарма. Боги навмисне заздалегідь не повідомляли потенційним туалетам про ці нюанси їхнього майбуття. Бо червоні туалети користувалися б неабияким попитом серед громадян планети, якби ті їх використовували коли треба, але здійснити не могли цього фізично, бо літаючі туалети були високо над їх головами. Хоча тут були й плюси. У ці, літаючі туалети, ніхто не заходив і не таким чином не міг повноцінно скористатися. Тому на голови жителям планети не падали нечистоти від переповнених туалетів… Немає лиха без біде.
Коротше: біда якось. Майже замкнене коло, але вихід знайшовся раптово. Еврідичне мислення богів стало в нагоді для вирішення цієї надскладної проблеми майже зникаючої цивілізації. Майже непомітно для стороннього ока боги владнали цю насущну проблему. І треба зауважити, що доволі прикольно і правильно....
Через день-два людей взагалі залишилося недостатньо аби охолоджувати і нагрівати планету з різних сторін. Біда ще й в тому, що переважна більшість населення планети Матка до цього початку апокаліпсису не знала, як правильно звільнятися від сечі й калу. Робили це завжди де приспічить. У ліфтах, у парках, у громадських місцях. Тільки не призначених для цього закладах. Завдяки цьому тепер туалетів літаючих було більше ніж людей. А людей зовсім мало. Ось-ось планета загине і розірветься на молекули. Малі й великі за розміром. І все п оцьому з цивілізаційними проблемами, еволюцією та іншими аспектами біологічного існування матерії доведеної до абсолютної досконалості форми. Себто – людини нерозумної. Пиши пропало тоді. Планета припинить існувати. Була й немає зовсім невдовзі. До купи вже її не збереш такою, як була до цього. А якщо й збереш, то відразу й не розбереш, що зібрано без належної концентрації уваги.
Боги скинули гординю зі своїх облич і напряму звернулися до Матки. Типу: бачиш, що коїться? Сяк так пояснили свою позицію вже не таку принципову. Самотужки вони не владнають справу належним чином, бо їхні методи трішки одноманітні і не такі вже й божественні. Не велике діло тільки карати жителів за те що ті, бідолашні, тільки й хочуть справити нормально фізіологічні потреби. А направду – немає куди. В такому ракурсі усі покарання якісь дивні. Вмертвляти за щире бажання звільнитися від неперетравлених решток – не вельми приємна перспектива. За це великої поваги не здобудеш. Тільки страх і забуття в віках. Потрібен був прорив. Новація! От і вирішила Матка допомогти богам, а таким чином і своєму населенню. Спало їй на думку постійно нашіптувати правильні скоромовки у режимі нон-стоп, людям, що залишилися майже напризволяще. Сильні за змістом, які не треба було про всяк випадок читати між рядків. Все просто й зрозуміло відразу. Те треба було для цього тлумачів, просвітителів. Без шифру, подвійних змістів, тощо.. прості, попереджувальні заклики. Отакі:
– Пісяй і какай не барись, але тільки у призначеному для цього місці. Якщо – ні, то сам станеш туалетом. Або й того гірше – з тебе будуть кепкувати усі оточуючі.
Таким чином вона попереджала громадян про можливі наслідки. Сталося диво. Не відразу. Приблизну через кілька годин, опісля початку сеансу. Деякі прислухалися і тепер тільки спілкувалися цими скоромовками упродовж кількох годин. Від цього їхня фізіологічна потреба чомусь відпадала автоматично. Усе перетравлювалося до щенту, без найменшої молекули, яка б могла покинути організм жителя через пристосований для цього отвір у своєму організмі. Вони вже не хотіли в туалет. Красиве вирішення проблеми. Але тимчасове. Аж допоки не владнається нормальне життя. Потім вже функція відновиться. Бо це тимчасовий захід, який специфічно впливає на мікрофлору планети. А Матка не хотіла змінювати свою мікрофлору. На ній мало панувати і вирувати нормальне життя. Себто з відходами, які слугують благодатною субстанцією для розвитку нових біологічних структур. Які, в свою чергу, в недалекому майбутньому, теж стануть підкормкою для прийдешніх поколінь. Їй подобався такий перебіг подій. Вона таким чином тримала фігуру. Не гладшала і не худла. Знаходилася у стані абсолютної рівноваги.
А боги були все ж трішки невдоволені, але не показували виду. Соромилися чи що? Аж поки їм самим не захотілося в туалет. Настав вирішальним момент, який зламав усі стереотипи. От вони й самі почали казати ці скоромовки. Подіяло. Вони стали поблажливішими і почали перетворювати туалети знов на людей. Таким фантастичним чином було вирішено проблему охолодження і нагріву планети.
Матка була в захваті від своєї дотепності. Їй піднявся настрій і вона нарешті вирішила кудись рухатися. Себто у правильному напрямку, але все ж по спіральному колу, але вже більш продумано, корисно. Перспективно і з гумором.
Тільки вона розпочала так рухатися, як почали зникати один за одним нові боги. Один, два… І все. Не залишилося нікого. А всі туалети впали додолу перетворилися на людей. І знову розцвіло життя. Гарно і сконцентровано з любовію і коханням. Бо зникло зло і знову тепер у кожній квартирі, приміщенні незалежно чи це сільська, чи міська місцевість виник добротний туалет і люди вже цілеспрямовано справляли нужду там де треба – в туалеті. Про інший спосіб зовсім забули. Тепер, як хто ненароком забував і хотів було попісяти, а про какати зовсім немає мови, десь на проїжджій частині чи де інде, то всі перехожі зупинялися і кепкували з такої людини, ще й крутили вказівними пальцями біля скронь. Їй ставало соромно і вона чимдуж бігла до громадської вбиральні. Такі поодинокі випадки ставали прикладом підростаючому поколінню. Громадяни потихеньку розходилися у своїх справах.
Все налагодилося. Життя розцвіло не на жарт. Все, як годиться і навіть більше. Вселенське добро знову перемогло невідомо що. Можливо, а скоріше за все так і було, саме себе. Бо зла вже давно не існувало. Воно самоізолювалося у маленьку, ледь помітну сторонньому оку, цятку. Десь, аж краю видимого всесвіту і не бажало задовольняти чи приборкувати нові й нові амбіції так званого добра. Може й правильно. Бо кому воно оце все треба. Якась одвічна боротьба добра зі злом чи навпаки. Таке: аби, що не будь. Аби щось було. Мабуть досить…
У видимому для стороннього ока всесвіті запанувала злагода. Добре нарешті навтішалося своєю перевагою над самим собою.
А що ж Матка?
Матка задоволено рухалася обраним шляхом і подекуди, не так часто, направду, як їй хотілося, отримувала неперевершений оргазм від процесу.
|
|