Високо-високо за хмарами, в Місті зоряного світла жила собі крихітна зимова фея. Вона була ще зовсім маленькою і ніхто не знав, які у неї здібності та уміння, тому і не мала імені.
З першим днем осені вона, як і всі зимові феї, прокинулася, щоб приготувати прихід зими.
У Місті зоряного світла панувала метушня. Зимові феї солодко потягуватися у ліжечках, розминали відпочилі за літо крильця і одягалися в найошатніші сукенки та костюмчики. Потім вони вилітали на вулицю і, весело перемовляючись, поспішали на фабрику зими, що величезним сніговим замком височіла на околиці Міста.
Маленька фея заплела свої золотисті кучерики в дві пустотливі кіски, одягла улюблене блакитне плаття і поспішила за ними.
- Привіт! - замахали їй подружки, старші зимові феї Хуртя і Сніжа.
Вони вже були досить дорослими, щоб допомагати готувати прихід зими. Хуртя доглядала за зимовими явищами в зимопарку, а Сніжа проєктувала візерунки сніжинок.
- Збираєшся на фабрику? - запитала Хуртя, струснувши сріблястим волоссям.
- Так, - трохи сумно відповіла маленька фея. - Може там для мене знайдеться якась робота.
- Звичайно, знайдеться! - Сніжа радісно сплеснула в долоні. - Ти така талановита. Стільки всього вмієш!
- Але в минулому році... - невпевнено заперечила маленька фея.
- Минулого року ти була ще малою, - втішила її Хуртя. – Чудово буде, якщо тебе відправлять в зимопарк. Будемо разом розчісувати гриви хуртовинам та полірувати спинки ожеледицям.
- Так, було б добре, - погодилася фея. – Але я трохи побоююся деяких мешканців зимопарку. Кажуть, у вас там тріскуни кусючі живуть. Страшно трохи. Раптом покусають.
- А чого це відразу в зимопарк? - обурилася Сніжа. - Всі знають, що відділ проектування сніжинок - найважливіший. Яка зима без снігу? Давай до нас, будемо візерунки сніжинок вигадувати.
- От дурепи! - до феєчок підскочив чубатий рудий Хмарогін. - Найкраще пасти хмари! - і помчав вперед, адже над замком фабрики зими показався табун хмаринок. Пастухи, погейкуючи та виробляючи фортелі у повітрі, направляли їх на небесні пасовища.
- Зачекайте! - прокричав їм Хмарогін, швидко-швидко махаючи крильцями.
Маленька фея провела його поглядом і зітхнула. Готувати прихід зими нелегка справа. Багато клопітливих процесів і кожен не менш важливий за інші.
- Головне, щоб у сховище не направили, - зауважила Хуртя, побачивши Храника з відділу зберігання. - Бідолашний. Зовсім ні на що непридатний, раз його відправили стерегти морозилку.
Храник, мабуть, зачувши слова Хурті, окинув їх зверхнім поглядом і показав язик.
Маленька фея посмутніла. Їй стало його шкода. З Храником ніхто не хотів дружити через те, що він працював у сховищі, де й робити, по суті, не було чого: стережи собі полиці та й всього. Тільки б її не відправили в сховище, а то і з нею ніхто не захоче дружити.
Біля воріт замку зими подружки розійшлися. Хуртя поспішила до зимових явищ, які завивали, потріскували і поскрипували в загонах зимопарку; Сніжа звернула до непримітних акуратних дверцят із морозними візерунками, а Маленька фея поспішила до адміністративного корпусу.
- Дуже рада тебе бачити, - привітно сказала їй директор фабрики Зимуня Сніговіївна. - У нас багато вакансій, і ти можеш вибрати, що тобі до душі.
- Але, як я дізнаюся, що мені до душі? - розгубилася Маленька фея.
Зимуня Сніговіївна посміхнулася і сказала:
- Спробуй і дізнаєшся.
Спочатку Маленька Фея вирушила до відділу проєктування, де трудилася її подруга Сніжа.
Хоч у кожного відділу своє призначення, ніхто не смів заперечувати важливість відділу проектування. В просторому й світлому цеху більше сотні зимових фей схилялися над білосніжними аркушами і старанно викреслювали візерунки майбутніх сніжинок. У пошуках натхнення, вони піднімали очі догори до високої склепінчастої стелі, картинно зітхали і слинили сріблясті олівці. А то, ще, не доведи Мороз, у когось вийде «повторка» - вмить вилетить до відділу заготівлі.
Феї-проєктувальниці були такі зайняті вигадуванням візерунків, що навіть не обернулися, коли Маленька фея увійшла в їх відділ. Тільки Сніжа разочок підморгнула подружці й знову схилилася над листком. Маленька фея зайняла вільне місце, придивилася в безмежне поле чистого аркуша й взяла в руки олівець. Лінія за лінією, штрих за штрихом - і склався візерунок.
- Дуже гарно, - похвалила її майстер-проєктувальник. - Зараз ще на унікальність перевіримо.
Вона промовила заклинання й візерунок засяяв блакитним кольором.
- Це - неповторна сніжинка. Дитинко, у тебе просто дар вигадувати візерунки. Ми будемо тільки раді, якщо ти будеш працювати з нами.
Феї-проектувальниці радісно заплескали в долоні й знову схилилися над листками. Ще б пак - сніжинок потрібно силу-силенну.
Маленькій феї дуже сподобалося вигадувати візерунки сніжинок, але у відділі проєктування виявилося трохи нуднувато.
У відділі заготівлі, навпаки, було весело і шумно. Через величезне вікно одна за одною влітали пухнасті хмари. Величезними ножицями феї-заготівельниці зрізали з них нагуляний на небесних пасовищах пару. Стрижені хмари, як овечки, з яких зістригли руно - голенькі, худенькі й смішні, вилітали у віконце навпроти, де пастушки з гучними криками виганяли їх на небесне пасовище - знову наїдати боки.
- Залишайся у нас, - сказав Хмарогін, після того, як вони з Маленькою феєю завернули хмарину, що намагалася утекти. - У нас ніколи не буває нудно.
- Це так, - погодилася Маленька фея, витираючи піт з лиця, - але щоб прийняти рішення, мені треба побувати у всіх відділах.
Вона була дуже ввічливою феєю і не могла сказати, що їй би хотілося поменше хаосу.
- Як знаєш, - сказав Хмарогін і помчав ловити чергову хмару, тоді як Маленька фея впевнено штовхнула двері відділу заготівлі. При вході вхопила з гачка на стіні великі ножиці й поспішила на допомогу заготівельницям.
Клац-клац! І зрізана пара клубами падала у величезні спеціальні корзини, сплетені із сонячних променів.
Стригти хмарини було цікаво, але Маленькій феї було їх трохи шкода. Майстер-заготівельників невдоволено хмурився:
- Більше! Більше зістригай! Не шкодуй їх. Швидко відпасуться!
Постригши кілька хмаринок, Маленька фея відклала інструмент убік.
До неї миттю підскочила темноволоса фея із відділу доставки простягнула Маленькій феї захисну рукавичку:
- Візьми ось.
Сама вхопила сонячну корзину за одну ручку.
- Допомагай, чого стоїш? – прикрикнула вона на Маленьку фею.
Маленька фея швидко натягнула рукавичку і вхопилася за другу ручку корзини.
- Я – Швида! Найшвидша з доставщиків, - похвалилася нова знайома, зриваючись із місця.
- Це точно, - пробурмотіла собі під ніс Маленька фея, ледь встигаючи за нею.
- Головне - швидко доставити пару, - діловито сказала Швида, не вповільнюючи кроку. - Кожен знає, якщо переохолодиться - проллється дощем. Тоді вся робота – нанівець.
Їм назустріч мчали із порожніми корзинами все нові й нові феї-доставщиці. Як Швида примудрялася не зіштовхнутися з ними залишалося загадкою.
Маленька фея полегшено зітхнула, коли вони нарешті залишили корзину у відділі заморозки.
- Добре бігаєш! – схвально сказала Швида. – Нам у відділ доставки такі потрібні. Приходь, замовлю за тебе слівце!
Маленька фея чемно подякувала й пообіцяла подумати.
У цеху заморозки зимові феї настеляли пару на довжелезну стрічку конвеєра й проганяли її через прес із двох величезних брил крижаного каменю. З під пресу виходили тонкі білосніжні аркуші заготовок. Заготовки пакувалися у крижані коробки і направлялися у відділ крою.
У відділі крою феєчки виспівували пісні й мініатюрними ножицями вирізали з заготовок сніжинки за візерунками, розробленими у відділі проєктування. Маленька фея із задоволенням вирізала кілька сніжинок і весело потеревенила з іншими зимовими феями. Її сніжинки виходили трохи нерівними, але майстер сказала, що в цьому, навіть, є своя чарівність.
У льодовій кузні було занадто шумно. Феї-ковалі величезними молотами спресовувати лід для водойм. При цьому лунав такий оглушливий дзвін, що у Маленької феї розболілася голова. В окремому цеху кузні відливалися бурульки і там було тихіше. Але фея все одно вирішила, що кузня не для неї.
Маленька Фея побувала у всіх відділах крім сховища і зимопарку. У зимопарк вона так і не наважилася зайти. Тільки подивилася здалеку, як Хуртя та її подружки вигулюють хуртовини й завірюхи, вичісують шерстку інею, підгодовують замети і полірують ожеледиці. Маленька фея з усіх сил тягнула шию, щоб видивитися легендарного тріскуна, однак його ніде не було видно. За огорожею щось рипуче скрипнуло. Фея перелякано скрикнула і відбігла подалі. Серце калатало від страху. Хай йому грець, тому зимопарку...
Залишалося ще сховище. Особливого сенсу йти туди Маленька фея не бачила. Навряд, чи там буде більш весело, ніж у відділі заготівлі, більш шумно, ніж в кузні, більш натхненно ніж у відділах проєктування або крою... Та все-таки цікаво, чим же займаються Храник і його товариші у відділі зберігання. Маленька фея боязко прочинила двері сховища. Вона потрапила у величезне-превеличезне приміщення з тисячами стелажів, незліченні полиці яких були усіяні стопками сніжинок всіляких форм та розмірів. Сніжинки сяяли так яскраво, що сліпили очі й, здавалося, що це найпрекрасніше місце на світі.
- Ти або проходь або виходь, - почулося непривітне.
Фея обернулася і побачила Храника, який свердлив її невдоволеним поглядом.
- Не створюй протягів. А то приходив тут один... Пів сховища винесло. Ото вже люди дивувалися, що сніг у вересні пішов.
Маленька фея обережно закрила двері.
- Не думав, що ти сюди зайдеш, - очі Храника дивилися насторожено. - Сюди рідко хто приходить. Залишаються в будь-якому-іншому відділі, а до нас і не доходять. Та й що тут робити? - остання фраза прозвучала уїдливо, з викликом.
Маленька фея згадала, як вони з подружками вранці обговорювали Храника й сховище і зніяковіло опустила очі.
- А може ти мені розкажеш, що? - намагаючись загладити свою провину цілком мирно попросила Фея.
- Ти справді хочеш знати? - Храник мав дуже здивований вигляд.
- Звичайно, - запевнила його Маленька фея. - Хіба я прийшла б сюди, якщо не хочу?
- Таки-так, - погодився Храник. - В першу чергу, - здається, він розгубився. - я стежу, щоб ніхто, бува, не розсипав сніжинки завчасно. А ще я їх наповнюю чарами. Е-е-е, все!
- Наповнюєш чарами? - перепитала Маленька фея. - Вперше про це чую. Покажеш?
- Звичайно покажу, - Храник пожвавився. Мабуть, у нього давно вже не було гостей. - Дивись.
Він зупинився біля стелажа, розкинув руки і затріпотів крилами. Від нього відділилося блідо-блакитне сяйво, яке осідало на стелажах і входило в гірки сніжинок.
- Неймовірно... - прошепотіла Маленька фея.
- А потім, коли сніжинки падають на Землю, частинки чарів дістаються людям, піднімають їм настрій і створюють відчуття чуда. Тому люди так люблять зиму. Тільки це - секрет.
Храник раптом закрив собі рот обома долоньками, на яких ще поблискували частки чарів, і злякано втупився на Маленьку Фею.
- Ти ж нікому не скажеш? - промукав він, все ще затискаючи собі рот.
- Не скажу, - Маленька фея простягнула йому руку і запитала: - Як ти вважаєш, мені підійде ім'я – Храня?
|
|