РБЖ-Азимут

  Количество символов: 13695
Конкурс фентезі Первый тур
рассказ открыт для комментариев

an027 Ангел смерті


    – Які ж дурниці ти говориш, дитино! – бабуся сердито зиркнула на Аліну й поставила перед нею тарілку зі шматком яблучного пирога і склянку з компотом.
    – Але ж я бачу його, бабусю, справді бачу! – жалібно запхикала Алінка. – Він чорний, з великими крилами і стоїть у тебе за спиною! Я навіть відчуваю холод, який іде від нього!
    – Це ж треба таке вигадати – Ангел смерті! – сплеснула руками бабуся. – Треба поговорити з твоєю мамою, щоб повела тебе до невропатолога.
     Через тиждень після тієї розмови бабусі не стало – раптово померла від інфаркту. Алінчина мама була актрисою в містечковому театрі й на похід з донькою до лікаря в неї так і не знайшлося часу. І це тільки добре, бо чим він міг би допомогти Алінці? Мабуть, лише запроторив би її до психлікарні. Скільки Аліна себе пам’ятала, вона завжди була такою – відчувала людей, які повинні скоро померти. І не тільки відчувала, вона бачила в них за плечима Ангела смерті, з великими чорними крилами, від яких віяло могильним холодом. Спочатку вона не розуміла, чому його бачить лише вона, а інші – ні. З віком почала усвідомлювати, що в неї такий дар, і їй з ним потрібно якось жити.
     Ось так і дожила вона до двадцяти років, з маленької дівчинки перетворилась на привабливу дівчину, поступила до університету на економічний факультет і знайшла роботу бухгалтера на півставки у приватній фірмі. Словом, усе як у всіх. От тільки її життя здавалося звичайним лише на перший погляд. Скажімо, їде вона в автобусі на навчання. Ранок, автобус переповнений. Від нічого робити розглядає інших пасажирів. І от – бачить: стоїть молода безтурботна дівчина, модно вбрана і усміхнена, веселим голоском щось щебече у дорогий смартфон. А в неї за спиною чорною тінню стоїть він – зловісний Ангел смерті. І Аліна точно знає, що жити красуні залишилося зовсім мало. Перед нею сидить сива бабця, така стара, що чимось нагадує трухлявий пень, який от-от розсиплеться. І що? Ангел смерті навіть близько до неї не підходить, зате за спиною дівчини, що аж пашить здоров’ям, стовбичить з невмолимою впертістю. І як тут зберегти віру в справедливість і логіку життя?
     З роками Аліна привчила себе спокійніше ставитися до цих мимовільних відкриттів. Ну є в неї такий дар, але ж деяким людям ведеться ще гірше. Хтось живе без ніг, хтось народжується сліпим. Що поробиш – у кожного своя доля. Колись вона намагалася якось попередити про небезпеку тих, у кого за спиною бачила Ангела смерті. Але люди в кращому випадку сміялися, в гіршому – вважали її божевільною. І Аліна припинила ці спроби. Крім того, якщо не вглядатися у пасажирів, а, наприклад, читати книгу чи слухати музику через плеєр, зловісну тінь за їхніми плечима можна й не помітити. На парах вона з усіх сил намагалась концентрувати свою увагу на навчальному матеріалі, що тільки йшло їй на користь. Якщо слухати лекцію і зосереджуватись на її змісті, а не на викладачеві чи однокурсниках, небажаних видінь вдавалось уникнути, хоч за період її навчання померло кілька старших викладачів. І з роботою їй пощастило – вона мала справу в основному з комп’ютерними програмами, документами і цифрами. До того ж, роботи було багато – які вже тут видіння? Так вона і жила, але один лише день усе змінив.
     Того дня їй здалося, що в бога кохання Амура закінчилися стріли, і він просто вдарив її ножем. Кохання було таким сильним і раптовим, що застилало зір, перехоплювало подих. Алінка буквально марила Олегом. Вона познайомилася з ним у компанії спільних друзів, і з тих пір втратила спокій. Високий, стрункий, з гарними синіми очима, він приваблював увагу всіх дівчат. Але – о щастя! – Аліна йому теж сподобалась! Вона вже не звертала увагу, хто там в кого стоїть за плечима, її цікавив тільки Олег, лише про нього вона думала кожну хвилину.
     Прийшовши з роботи, дівчина вивалила з шафи на підлогу весь свій гардероб. Адже сьогодні Олег запросив її у найдорожчий ресторан їхнього містечка, куди ходила тільки місцева еліта. В неї було небагато одягу, але кожна сукня, кожна блуза і спідниця були переміряні кілька разів і прискіпливо розглянуті в дзеркалі. Нарешті, цілком задоволена собою, Аліна випурхнула на побачення.
     Людей у ресторані було небагато, і за одним зі столиків вона одразу побачила коханого. Він читав меню, підвів очі і всміхнувся їй своєю безтурботною посмішкою.
    – Може, шампанського? – Олег ніжно взяв дівчину за руку.
    Офіціант приніс келихи з золотистим напоєм. На дні одного з них щось блищало. Перстень!
    – Ти вийдеш за мене, Алінко? – хлопець опустився перед нею на одне коліно.
    Не замислюючись ні на хвилину, дівчина вигукнула «Так!» і відчула себе абсолютно щасливою. Перстень сяяв на її пальці, шампанське п’янило думки. Вони вийшли з ресторану й пішли прогулятися парком. Надходив вечір, і яскраве світло ліхтарів відбивалося в їхніх щасливих очах.
    Раптом в Аліни з’явилося до болю знайоме і вже майже забуте відчуття. Війнуло холодом. Дівчина заплющила очі – ні, тільки не це! Вона не хоче цього бачити! Нехай буде проклятий її дар навіки! Проте вона вже точно знала, що зараз побачить, адже відчуває його присутність, відчуває холод могильних крил. За спиною Олега стояв Ангел смерті.
    – В мене є одна новина, Алінко, яка, мабуть, тебе не втішить, – тим часом промовив Олег. – Скоро я вирушаю до зони АТО, але швидко повернуся, і ми відгуляємо весілля.
    В Аліни заніміло серце. Вона зупинилася біля ліхтаря й присіла на лавочку. Поряд з нею опустився Олег.
    – Та не хвилюйся так, Алінко, все буде гаразд! – хлопець обняв перелякану дівчину. – Я ж навіть не братиму участь у бойових діях, лише розвозитиму різні вантажі, боєприпаси. Колега розповідав, що він ще навіть жодного «сепара» не бачив, а вже служить другий місяць.
     Решту вечора Аліна вдавала, що все гаразд. Посміхалася, кокетувала, сміялася над Олеговими жартами. І лише коли вони попрощалися, відчула, що біда буквально придавила її до землі. Замість того, щоб зайти до свого помешкання, вона піднялась кількома поверхами вище і постукала в двері сусідки.
    Тітку Емму в їхньому будинку ніхто не любив. Хтось уважав її пришелепуватою, хтось відверто боявся. Тільки дівчата час від часу ходили до неї поворожити «на судженого». Казали, що тітка Емма ніколи не помиляється, адже вона – відьма. А ще, вона вміє викликати духів і якихось темних істот.
    – Чого тобі? – з-за дверей висунулося заспане обличчя. Мабуть, цього пізнього вечора тітка Емма вже спала.
    – Тітонько Еммо, допоможіть! – Аліна благально простягнула руки. – Я готова віддати все, що в мене є!
    – Заходь уже, – пробурчала сусідка. – Кажи, що там у тебе сталося.
    – Мені потрібно, щоб ви викликали … Ангела смерті. – дівчина рішуче глянула у вічі сусідці. – Мені треба з ним поговорити.
    Червонувате обличчя тітки Емми стало білим як сніг. Вона гнівно замахала руками.
    – Та ти думаєш, що говориш, та ще й проти ночі? – закричала вона.
    Аліна зняла з шиї дорогий золотий ланцюжок зі старовинним кулоном. Ця прикраса колись належала її бабусі, але зараз вона без жодних вагань простягнула її сусідці.
    – Це найдорожча річ, яка у мене є, – тихо промовила Аліна.
     – Та причому тут це? – скривилася тітка Емма. – Ти хоч розумієш, наскільки це небезпечно? Ангел смерті – це тобі не дух двоюрідної бабусі! Навіщо він тобі?
     І Аліна розповіла відьмі все. І про свій дар, і про чорну тінь за плечима нареченого.
    Тітка Емма мовчки слухала, підперши рукою повну щоку. Коли Аліна завершила свою розповідь, сусідка зітхнула.
    – Шкода мені вас, така гарна пара, – нарешті сказала вона. – Але я не знаю жодного випадку, коли в Ангела смерті комусь би вдалося вирвати його жертву.
    Аліна благально притиснула руки до грудей, у її очах заблищали сльози.
    – Ну добре вже, добре, – буркнула тітка Емма. – Дочекаймося півночі.
     Десь за чверть години до півночі відьма почала приготування. Переодяглася в чорний одяг, вдягла на шию «амулет мертвих». На ньому був помітний знак нескінченності (символ вічності), хрест (знак воскресіння) і асфодель – квітка тіней. Емма зникла за дверима комірчини й витягла з неї маленьку, але цілком справжню труну, обшиту чорною тканиною і білим мереживом. В труні лежали – Аліна скрикнула від жаху – людські кістки й череп. Емма поставила труну на стіл, застелений чорною скатертиною, запалила свічки й зашепотіла якесь заклинання.
    – Стань поряд зі мною, – звеліла відьма переляканій дівчині. – І повторюй за мною ці слова.
    Тітка Емма заговорила якоюсь невідомою мовою. Аліна нічого не розуміла, але слухняно повторювала кожне слово. Пізніше вона дізналася, що це було заклинання, написане мовою мертвих.
     В кімнаті стало холодно, неначе в склепі. Аліна озирнулася і почула шелест крил – перед ними стояв Ангел смерті. Дівчина вперше побачила його перед собою, а не за спиною в іншої людини. Тітка Емма запитально зиркнула на неї – вона Ангела смерті не бачила, хоча й теж відчувала його присутність.
    – Що вам потрібно? – промовив Ангел глухим голосом. – Ваш час іще не прийшов.
    Аліна сміливо глянула йому у вічі – в цих чорних, як темна прірва, очах навіки поселився могильний холод.
    – Як викупити в тебе твою жертву, Ангеле? – запитала дівчина.
    – Ще ніхто не звертався до мене з такими проханнями, – відповів він. – Але ж ти єдина, хто мене бачить. Тому не виключено, що ти можеш бути мені корисною. Ти навіть не уявляєш, якою важкою є моя робота. Я відповідаю за те, щоб жодна душа не загубилася, щоб кожна знайшла належне їй місце в потойбічному світі. Думаєш, це просто? Деякі душі вислизають від мене і стають привидами. Вони мучаться самі й мучать інших, лякають живих людей і роблять їм усілякі пакості. Коли якась душа не займає належне їй місце, мене за це жорстоко карають. Особливо важко з дітьми, які помирають нехрещеними. Їхні душі маленькі і легкі, наче хмаринки. Спробуй втримати таку душу, вона одразу ж вислизає! І тоді ці маленькі привиди не стають ангелятами, а бродять по землі й можуть накоїти немало лиха. А я потім відповідай перед Володарем усього сущого. Ангел благоговійно звів очі догори.
    – Я готова тобі допомогти. Але що я можу зробити, Ангеле?
    – Ти повинна спробувати впіймати хоч одну маленьку душу й передати її мені, щоб я провів її до належного їй місця. Тоді, так уже й бути, я помилую твого коханого, продовжу його життя. Звичайно, якщо Володар усього сущого мені це дозволить. Але Він, як відомо, милостивий. Все чесно – душа за душу.
    – Але як же я можу впіймати цю маленьку душу? – від однієї лише думки про це Аліна здригнулася. – І як я її побачу?
    – Якщо ти бачиш мене, ймовірно, побачиш і її, – пояснив Ангел. – Думаю, тобі варто спробувати пошукати їх у клініці, де жінки роблять аборти. Там цих душ дуже багато, і впіймати їх особливо важко. Спробуй, все в твоїх руках!
    Він змахнув чорними крилами і зник.
     Наступного ранку Аліна до університету не пішла. Вона попрямувала просто до клініки, де робили аборти. Влаштуватися туди санітаркою для студентки, яка хоче трохи підзаробити, зовсім не було проблемою. Дівчина переодяглася в білий халатик, чепчик і натягнула рукавички. Вона надраювала коридори і палати, прибирала в операційних і оглядових, інколи навіть допомагала медсестрам. Ангел говорив правду – вона не раз бачила душі дітей – ледь помітні й невагомі. Впіймати цю тремтливу хмаринку – все одно що ловити повітря. Як вона не старалась, їй це так ні разу й не вдалося. Дівчину почав огортати відчай і неспокій.
     Одного дня у клініці було особливо багато пацієнток, медсестри збивалися з ніг. З однією працівницею Аліна особливо потоваришувала, і та попросила трохи допомогти їй під час операції. Пацієнткою була ще зовсім молода дівчина, їй було не більше вісімнадцяти. Аліна слухняно виконувала всі вказівки, але намагалась пильнувати – чи не з’явиться душа? І цього разу їй таки пощастило.
     Побачивши ледь помітну хмаринку, Аліна простягла руки і вхопила її. В долонях душа стиснулася і стала схожа на круглий і щільний згусток туману. Дівчина відчула важкість, тривогу й подумала, що ця душа, мабуть, була грішною. Недаремно ж вона втілилась у дитину, якій так і не судилося народитись на світ. Тепер їй доведеться чекати іншого шансу на життя в людському тілі. Притиснувши душу-згусток долонею до грудей, Аліна непомітно вислизнула з операційної. Її вже чекав Ангел смерті, якому вона обережно передала тремтливу маленьку душу.
    – Ну що ж, ти виконала моє прохання, – промовив він, – Отже, і я мушу виконати твоє. Все, як домовлялися. Почувся шелест крил, і за мить Ангела вже не було.
    Аліна почувалася щасливою і водночас нещасною. Чи правильно вона вчинила, віддавши Ангелу маленьку душу? Чи не заплатила вона за порятунок коханого надто високу ціну? Але, зрештою, як вона могла допомогти тій бідній дитині? Адже її мати добровільно прирекла її на смерть.
     Спливали дні, тижні й місяці. Аліна терпляче чекала Олега зі служби. Кожен його дзвінок був для неї святом. І ось настав Великий День – він повертався додому. Зустрівши Олега на пероні, дівчина здивовано розглядала його – як він змінився! Втомлений, виснажений, якийсь наче вкритий пилом, але щасливий і надзвичайно мужній. Коли перші емоції від зустрічі трохи вляглися, хлопець узявся описувати своє військове життя.
    – Уявляєш, Алінко, під час моєї служби я майже щоночі бачив уві сні покійну бабусю, – розповідав Олег, і його гарні очі затьмарив сум. – Вона приходила і говорила зі сльозами на очах, що начебто я мав скоро з нею зустрітися. Казала, що молилася за мене і просила Бога вберегти мене. Переконувала, що любов завжди сильніша за смерть, і я маю в це вірити.
    Аліна проникливо подивилася Олегові в очі, а потім усміхнулася.
    – Мало що людині присниться, – весело промовила вона. – Мені здається, тобі не варто цим надто перейматися.
    Ну не розповідати ж йому, як вона викупила його душу в Ангела смерті?